Розділ «КНИГА ШОСТА СПАДКОВЕ ПРАВО»

1. Заповідач необмежений управі скасувати заповіт, внести до нього зміни, в тому числі і шляхом складання нового заповіту. Загальні положення про право- чини (ст. 202 — 214 ЦК) не формулюють загальних правил про скасування чи зміну правочинів узагалі та односторонніх правочинів зокрема. Підстав вважати скасування заповіту різновидом відмови від правочину та поширювати чинність ст. 214 ЦК на скасування заповіту немає. Отже, скасування заповіту та його зміна є спеціальними правовими конструкціями. Родовим поняттям щодо понять скасування та зміни заповіту є тільки поняття правочину, оскільки скасування правочину також є правочином.

2. Скасування заповіту, його зміна, в тому числі і шляхом складання нового заповіту, вчиняються в порядку, встановленому для заповітів. Проте слід враховувати, що відповідно до абзацу третього п. 168 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [434] нотаріально посвідчується справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту. Тим часом, відповідно до частини першої ст. 78 Закону «Про нотаріат» [57] справжність підпису на документах може засвідчуватись, якщо документ не має характеру угоди (тобто правочину). За наявності цієї суперечності слід керуватись законом, а не підзаконним актом. Цей висновок має практичне значення для діяльності нотаріуса. У цьому випадку він має посвідчувати правочин, спрямований на зміну або скасування заповіту, а не відповідний підпис, і додержуватись правил про посвідчення правочинів, а не правил про посвідчення підписів.

3. На скасування та зміну заповіту поширюється загальне правило ст. 41 Закону «Про нотаріат», відповідно до якого нотаріальні дії за винятками, встановленими цією статтею, можуть здійснюватись будь-яким нотаріусом (а не тільки тим, який посвідчував заповіт, який скасовується чи змінюється).

4. Кожний новий заповіт скасовує попередній заповіт і не відновлює той заповіт, який було складено і посвідчено до заповіту, який тут названо попереднім. Визнання заповіту недійсним також не відновлює чинності попереднього заповіту, за винятком випадків, коли недійсним визнано заповіт у зв’язку з тим, що заповідач як дієздатна особа в момент вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (ст. 225 ЦК), та коли заповіт вчинено під впливом насильства (ст. 231 ЦК).

Стаття 1255. Таємниця заповіту

1. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

1. Заборона нотаріусу, іншим посадовим, службовим особам, які посвідчують заповіт, свідкам, фізичній особі, яка підписує заповіт замість заповідача (частина четверта ст. 207, ст. 1247 ЦК), розголошувати відомості щодо складення заповіту та його змісту, щодо скасування та зміни заповіту не доповнюється адекватними мірами відповідальності. Тому законодавець вводить нову для вітчизняного цивільного права правову конструкцію секретного заповіту.

Стаття 1256. Тлумачення заповіту

1. Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

2. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

1. За наявності згоди між спадкоємцями вони вправі здійснити тлумачення заповіту. При цьому спадкоємці мають дотримуватись правил тлумачення правочинів, установлених ст. 213 ЦК. При порушенні цих правил, а також у всіх випадках, коли під видом тлумачення до заповіту внесено зміни, будь-який спадкоємець вправі оспорити в суді тлумачення заповіту, хоча б воно було здійснено за згодою всіх спадкоємців.

2. У разі недосягнення між спадкоємцями згоди стосовно тлумачення заповіту будь-який із спадкоємців, один або декілька із них вправі звернутися до суду з позовною заявою про тлумачення заповіту.

Стаття 1257. Недійсність заповіту

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

1. Заповіт є правочином. Тому до нього застосовуються загальні положення про правочини (ст. 202 — 214 ЦК) та положення про недійсність правочинів (ст. 215 — 236 ЦК). Разом з тим у ст. 1257 ЦК формулюються спеціальні правила щодо підстав нікчемності заповіту, щодо підстав оспорюваності заповіту, щодо можливості визнання недійсним лише частини заповіту та долю решти умов заповіту і щодо наслідків недійсності заповіту. Положення всіх чотирьох частин ст. 1257 ЦК формулюють спеціальні правила порівняно з правилами ст. 215 — 236 ЦК. Тому із ст. 1257 ЦК не можна виводити та застосовувати такі правила: 1) про те, що не є нікчемними заповіти, які складені особою, яка мала на це право, та які складені з додержанням вимог до їх форми та порядку посвідчення. Це питання має вирішуватись відповідно до загальних положень про недійсність правочинів; 2) про те, що заповіт не може кваліфікуватись як оспорюваний та визнаватись судом недійсним, крім випадків, коли волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Зокрема, суд може визнати недійсним правочин, який за змістом суперечить актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК). Такі правила виводити із ч. 1 та 2 ст. 1257 ЦК та застосовувати не можна, оскільки застосуванню в цих випадках підлягають положення ст. 215 — 236 ЦК про недійсність правочинів.

2. Слід звернути увагу на положення ч. 1 ст. 1257 ЦК про те, що підставою нікчемності заповіту є порушення вимоги про його посвідчення (нотаріального чи такого, що прирівнюється до нотаріального), які (вимоги) включають вимоги до порядку посвідчення (зокрема, вимоги про його посвідчення при свідках, як це передбачено ч. 2 ст. 1253 ЦК).

3. Частина 4 ст. 1257 ЦК встановлює такий наслідок недійсності заповіту, як отримання спадкоємцями за законом права на спадкування на загальних підставах. Із цього спеціального правила не можна виводити правила про те, що ч. 4 ст. 1257 ЦК виключає застосування ч. 4 ст. 1254 ЦК (про те, що визнання заповіту недійсним на підставі ст. 225 і 231 ЦК відновлює чинність попереднього заповіту), ст. 216 ЦК про наслідки недійсності правочину.