Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. У ч. 1 ст. 1039 ЦК встановлюється дозвіл на передання в управління майна, яке обтяжене заставою. Але при цьому не виключається дія ч. 2 ст. 586 ЦК, відповідно до якої заставодавець може розпоряджатися предметом застави лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором застави. Установник управління зобов’язаний попередити управителя про обтяження майна, що передане в управління, заставою. Встановлена вельми сувора санкція за порушення установником управління цього обов’язку: таке порушення дає управителю право вимагати (за відсутності згоди установника управління — в судовому порядку) розірвання договору та виплати належної за договором плати «відповідно до строку управління цим майном». Взяте в лапки формулювання рівною мірою може тлумачитись і так, що тут йдеться про строк, впродовж якого до розірвання договору фактично здійснювалось управління майном, і так, що тут мається на увазі строк управління, передбачений договором. За відсутності визначеності за принципом добросовісності, справедливості і розумності слід схилитися до першого варіанту.

Стаття 1040. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління

1. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління не допускається, крім випадку визнання установника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом договору застави. У разі визнання установника управління банкрутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.

1. Договір управління майном виявляється єдиною правовою формою для недобросовісного власника, який захоче «сховати» своє майно від домагань кредиторів. Звернення стягнення на майно, передане в управління, за загальним правилом, не допускається. Із цього правила є два винятки: 1) визнання установника управління банкрутом тягне припинення договору управління майном (нагадаємо, що відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [108] визнання боржника банкрутом лише дає ліквідатору право на розірвання договорів шляхом вчинення односторонніх правочинів — заяв про відмову від виконання договорів банкрута); 2) звернення стягнення на майно на вимогу заставодержателя. В інших випадках звернення стягнення на майно, передане в управління, є неможливим. Майно слід вважати переданим в управління з моменту фактичного його передання (вручення майна управителю) або з моменту перерахування грошових коштів, або з іншого моменту, встановленого договором. Визнати недійсним договір управління майном з посиланням на мету уникнути звернення стягнення на це майно практично є неможливим, якщо тільки цей правочин хоч би частково було виконано (в іншому випадку не виключається визнання його фіктивним відповідно до ст. 234 ЦК).

Стаття 1041. Передання права управління майном іншій особі

1. Управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління майном, якщо це передбачено договором управління майном або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Управитель відповідає за дії обраного ним замісника, як за свої власні.

1. Як виняток із правила ч. 1 ст. 1038 ЦК, яка передбачає виконання зобов’язання управителем особисто, ст. 1041 ЦК встановлює випадок, коли управитель вправі покласти виконання свого зобов’язання на третю особу. Звертає на себе увагу більш жорстка відповідальність управителя в порівнянні з відповідальністю повіреного. Повірений відповідає у випадках передання виконання доручення іншій особі тільки за вибір замісника (ч. 4 ст. 1005 ЦК). Управитель відповідає за дії замісника як за свої власні.

Стаття 1042. Право управителя на плату

1. Управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв’язку з управлінням майном.

2. Управитель майном, якщо це передбачено законом або укладеним відповідно до нього договором, має право відраховувати належні йому відповідно до частини першої цієї статті грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

(Із змін, від 18.12.2008)

1. У ч. 1 ст. 1042 ЦК формулюються норми прямої дії, відповідно до яких управитель має право на встановлену договором плату за управління майном та на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв’язку з управлінням майном. Договором може бути встановлено, що передбачена ним плата за управління майном включає до себе і відшкодування необхідних витрат. За відсутності такої умови в договорі та умови про відшкодування необхідних витрат, відшкодування необхідних витрат здійснюється безпосередньо на підставі ч. 1 ст. 1042 ЦК.

2. Відповідно до ч. 4 ст. 1030 ЦК майно, набуте в результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління майна. Стосовно цього майна (набутого) управитель здійснює лише право довірчої власності, зокрема розпоряджається ним відповідно до ч. 5 ст. 1033 ЦК. При цьому безпосередньо статтею 1042 ЦК управителю не надається право відраховувати належні йому кошти безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління, а встановлюється, що таке право управителя може передбачатись законом або договором (ч. 2 ст. 1042 ЦК).

Стаття 1043. Відповідальність управителя

1. Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов’язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

2. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв’язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, переданого в управління, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

3. Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена частиною другою цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

1. Частина 1 ст. 1043 ЦК встановлює юридичні факти, які складають підставу відповідальності управителя перед установником управління або вигодонабувачем. При цьому в формулюванні «не виявив... належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача» вміщується як узагальнююча умова визнання дій чи бездіяльності управителя протиправними, так і умова визнання цих дій чи бездіяльності винними. Отже, управитель вважається таким, що порушив зобов’язання щодо управління майном, якщо він не виявив належної турботи про інтереси установника управління або вигодонабувача. Що стосується визначення вини, то в абзаці першому ч. 1 ст. 1043 ЦК (тут критерієм вини визнається належна турботливість) воно відрізняється від абзацу другого ч. 1 ст. 614 ЦК (тут критерієм вини визнається вжиття боржником всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання).

Складається враження, що підстави відповідальності є більш широкими відповідно до загального правила абзацу другого ч. 1 ст. 614 ЦК, ніж відповідно до спеціального правила абзацу другого ч. 1 ст. 1043 ЦК. Але порівняння абзацу першого ст. 617 ЦК і абзацу другого ст. 1043 ЦК дає підстави для протилежного висновку: підстави відповідальності управителя є більш широкими, ніж загальні підстави, що встановлені ст. 614 і 617 ЦК. Управитель відповідає за збитки, завдані випадково, в той час як загальне правило ст. 617 ЦК виключає відповідальність за збитки, що настали випадково.