Розділ «КНИГА ЧЕТВЕРТА ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»

1. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

1. Відносини щодо торговельної марки (знаків для товарів та послуг) регулюються, крім Цивільного кодексу, Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [78] (далі в межах коментаря до глави 44 Цивільного кодексу — Закон). Крім того, на відносини за участі громадян та юридичних осіб країн, які є учасниками міжнародних договорів, що є обов’язковими для України, поширюється чинність міжнародно-правових актів.

2. Відносини щодо торговельної марки регулюються ст. 6 — 9 Паризької конвенції про охорону промислової власності [2], Договором про закони про товарні знаки, Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків [4] та Протоколом до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р. [18], Ніццькою угодою про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків [10].

Договір про закони про товарні знаки прийнято Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 р. Він був ратифікований Україною Законом від 13 жовтня 1995 р. та набрав чинності, в тому числі для України, з 1 вересня 1996 р. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків прийнята 14 квітня 1891 р. Для Союзу РСР вона набула чинності з 1 липня 1976 р. Відповідно до Закону «Про правонаступництво України» та в зв’язку з результатами референдуму про проголошення державної незалежності України та денонсацією Договору про утворення Союзу РСР, Мадридська угода стала обов’язковою для України.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р. був ратифікований Україною Законом від 1 червня 2000 р. У той же день Верховна Рада України ратифікувала Ніццьку угоду про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

Відносини з приводу торговельних марок регулюються також Правилами складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів та послуг та Положенням про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів та послуг та порядок видачі свідоцтв.

3. У раніше прийнятих нормативно-правових актах вживається термін «знак для товарів і послуг». У новому Цивільному кодексі використовується термін «торговельна марка», що є синонімом терміну «знак для товарів і послуг». У міжнародних документах використовуються терміни «товарні знаки» (знаки, що відносяться до товарів) та «знаки обслуговування» (знаки, що відносяться до послуг).

4. Торговельна марка — це позначення або комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, будь-які комбінації таких позначень. Цей перелік позначень, що можуть отримати характер торговельної марки, не є вичерпним.

Частина 1 ст. 5 Закону встановлює найбільш загальне правило, відповідно до якого правова охорона може бути надана лише знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі. Стаття 492 ЦК допускає визнання торговельною маркою лише таких знаків, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. У зв’язку з цим не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки такі позначення: 1) які не мають розрізняльної здатності; 2) є загальновживаними як позначення товарів або послуг певного виду; 3) вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів або послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; 4) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар чи надає послугу; 5) є загальновживаними символами чи термінами. Але позначення, за винятком оманливих та таких, що можуть ввести в оману, можуть бути внесені до торговельного знака як елементи, що не охороняються (ч. 2 ст. 6 Закону [78]).

5. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: 1) знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для однорідних товарів і послуг; 2) знаками інших осіб, що охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, або ч. 3 ст. 494 ЦК; 3) фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заяви на торговельний знак для однорідних товарів і послуг; 4) найменуваннями географічного зазначення, крім випадків, коли вони включені до торговельного знаку як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім’я суб’єкта, що подав заявку на реєстрацію торговельної марки, 5) сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку (ч. 3 ст. 6 Закону).

6. Як торговельні знаки не можуть бути зареєстровані позначення, які зображують: 1) державні герби, прапори, емблеми; 2) офіційні назви держави; 3) емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; 4) офіційні, контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; 5) нагороди та інші відзнаки. За умови наявності згоди відповідного компетентного органу чи власника такі позначення можуть бути включені до торгового знака як такі, що не охороняються законодавством про торговельні знаки (ч. 1 ст. 6 Закону).

7. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки відтворення: 1) промислових зразків, права на які належать іншим особам; 2) назв відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, або цитат чи персонажів із них, творів мистецтва та їх фрагментів без згоди власників авторського права та їх правонаступників; 3) прізвищ, імен, псевдонімів та похідних від них, портретів і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Стаття 493. Суб’єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

1. Суб’єктами права власності на торговельну марку визначаються фізичні та юридичні особи. Фізичні особи мають право на реєстрацію торговельної марки незалежно від того, зареєстровані вони чи ні як суб’єкти підприємницької діяльності. Але отримання доходів від передання права на використання торговельної марки чи в результаті її відчуження можливе за умови реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності.

2. Юридична особа має право зареєструвати торговельну марку також поза зв’язком з виробництвом відповідних товарів чи здійсненням діяльності щодо надання відповідних послуг.

3. Передбачається можливість одержання права на певну торговельну марку декількома фізичними чи юридичними особами. У цьому разі співвласники торговельної марки мають погодити між собою порядок користування знаком. За відсутності згоди кожен із власників торговельної марки має право користуватися та розпоряджатися нею на свій розсуд. Але жоден із співвласників на має права власності на неї без згоди решти власників (п. 2 ст. 16 Закону).

Стаття 494. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.