Розділ «КНИГА ЧЕТВЕРТА ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ»

1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.

1. Стаття, що коментується, поширюється на відносини, що виникають при відновленні чинності майнових прав інтелектуальної власності, які були припинені достроково. Вона не поширюється на випадки припинення цих прав у зв’язку із спливом строку 10 років, що встановлений ст. 496 ЦК. Отже, ст. 498 ЦК може застосовуватись лише у випадках відмови суб’єкта від майнових прав інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 22 Закону ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва. Звідси можна зробити висновок про те, що способом відновлення майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку є повторна її реєстрація у встановленому порядку.

2. Дія свідоцтва може бути припинена в зв’язку із спливом десятирічного строку, встановленого ст. 496 ЦК. Але уже після припинення дії свідоцтва його власник (не пізніше шести місяців) може сплатити збір за продовження дії свідоцтва в підвищеному розмірі. У цьому разі також можна вести мову про відновлення майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

Стаття 499. Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними

1. Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

1. До введення в дію нового Цивільного кодексу вітчизняне цивільне законодавство не знало правової конструкції визнання недійсними прав. Стаття 490 ЦК формулює таку конструкцію. Проте зберігає чинність ст. 19 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», яка формулює більш прийнятну та таку, що відповідає системі цивільного законодавства, правову конструкцію визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів або послуг. Тому доцільним є пред’явлення вимог як про визнання недійсним свідоцтва, так і про визнання недійсними прав, засвідчених свідоцтвом.

2. Захист цивільного права шляхом визнання недійсним свідоцтва чи прав, що засвідчені свідоцтвом, здійснюється в судовому порядку.

3. Разом з визнанням недійсним свідоцтва (прав на торговельну марку) суд повинен вирішити і питання про визнання недійсними рішення про державну реєстрацію торговельної марки, та державної реєстрації.

Стаття 500. Право попереднього користувача на торговельну марку

1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

1. Стаття, що коментується, розкриває зміст права попереднього користування стосовно торговельної марки. Право попереднього користувача може передаватися до іншої особи тільки разом з підприємством або його частиною, разом з діловою практикою чи її частиною, якщо у них було використано заявлену торговельну марку або здійснено значну підготовку для такого використання. За наявності викладених умов право попереднього користування може переходити «автоматично». Але відсутність договору про передання права попереднього користування може внести невизначеність у відносини щодо попереднього користування. Тому перехід такого права треба оформляти відповідним договором, розпорядчим актом чи шляхом включення відповідних умов до договору більш широкого змісту.

ГЛАВА 45 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ

Стаття 501. Набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення

1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

2. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

1. У Цивільному кодексі містяться загальні положення про право інтелектуальної власності на географічне зазначення. Більш детально суспільні відносини з приводу географічного зазначення регулюються Законом «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [133] (далі — Закон). Закон, як і Цивільний кодекс, не охороняє права на просте зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару визначається як будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на конкретне географічне місце походження товару (абзац шостий ст. 1; ч. 2 ст. 7 названого Закону). Відсутність у Цивільному кодексі положень про охорону права на просте зазначення місця походження товару не означає, що таке право не охороняється. Така охорона здійснюється і надалі буде здійснюватись законодавством, що покликане запобігати недобросовісній конкуренції. Частина 2 ст. 33 ГК [42]; частина перша ст. 4 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» [101] визнають неправомірним використання будь-яких позначень, що використовуються одним суб’єктом, іншим суб’єктом, якщо це може призвести до змішування діяльності одного господарчого суб’єкта з діяльністю іншого. Стаття 6 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» більш конкретно зазначає на неприпустимість використання простих зазначень походження товарів, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Але чинні закони виключають визнання простого зазначення походження товару об’єктом права інтелектуальної власності.

2. Цивільний кодекс не розмежовує назву місця походження товару як об’єкта правової охорони та географічного зазначення походження товару. Угода про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень (підписана країнами СНД) також використовує тільки поняття географічного зазначення і не використовує поняття (географічного) місця походження товару. Тому слід визнати, що з моменту введення в дію нового Цивільного кодексу реєстрації та правовій охороні підлягає тільки географічне зазначення походження товару. Що стосується назви місця походження товару, то законодавець відмовився від використання цього терміну та правової конструкції, що йому відповідає, оскільки визначення назви місця походження товару практично повністю співпадало з визначенням географічного зазначення походження (див. абзаци одинадцятий та дванадцятий ст. 1; ч. 3 та 4 ст. 7 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товару»).

3. У п. 4 ст. 7 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» визначаються умови, за яких географічному зазначенню походження товару може бути надана правова охорона. Це такі умови: 1) зазначення є назвою географічного місця, з якого даний товар походить; 2) зазначення вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви; 3) у вказаному цією назвою місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик; 4) товар, що позначається цією назвою, має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені особливими природними умовами та/або людським фактором даного географічного місця.

4. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати реєстрації цього права. Частина 1 ст. 14 Закону зазначає на реєстрацію «кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару». Але в подальшому в цій статті йдеться про єдину реєстрацію як внесення до Державного реєстру назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів. Частина цього запису, що містить відомості про географічне зазначення та відповідний товар, є реєстрацією географічного зазначення, а частина цього ж запису, що містить відомості про осіб, які отримують відповідні права внаслідок реєстрації, вважається реєстрацією прав. Отже, право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає із внесення запису до згаданого Державного реєстру.