Розділ «КНИГА ТРЕТЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА»

Відповідно до законодавства України іноземці й особи без громадянства, іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в порядку спадкування. Але при цьому ст. 82 і 83 Земельного кодексу [38] приписує здійснити відчуження таких земельних ділянок протягом одного року з дня отримання права власності (а не з дня відкриття спадщини чи іншого дня).

5. У порядку спадкування можливе набуття права власності на майно, володіння яким є можливим лише за наявності спеціального дозволу. Можливе також анулювання дозволу на зберігання зброї. У таких випадках воно підлягає відчуженню у встановлені строки. Строки відчуження встановлюються різні — п’ятнадцять днів, місяць, шість місяців (пп. 12.17; 12.18; 12.21 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів [329]). Інколи вони пов’язуються з попереднім переданням майна на зберігання до органів внутрішніх справ.

6. Примусовий продаж майна, права власності на яке набула особа, що не може мати права власності на таке майно, може здійснюватись тільки за рішенням суду, яке виноситься за заявою органу внутрішніх справ. До набрання таким рішенням законної сили органи внутрішніх справ можуть вилучити відповідне майно лише для цілей його зберігання.

7. За рішенням суду майно вилучається, продається, а виручена сума за вирахуванням витрат, пов’язаних з відчуженням, передається колишньому власникові. Якщо майно залишилось не переданим у зв’язку з відсутністю покупців, воно передається у власність держави, а колишньому власникові виплачується сума, що дорівнює вартості цього майна, визначеної судом.

Стаття 349. Припинення права власності внаслідок знищення майна

1. Право власності на майно припиняється в разі його знищення.

2. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

1. Стаття, що коментується, демонструє надто формальний підхід до визначення моменту припинення права власності на майно у разі його знищення. Знищення означає припинення існування майна. За відсутності майна право власності на нього існувати не може. Але стосовно майна, право власності на яке підлягає реєстрації, встановлюється, що у зв’язку з його знищенням право власності на нього припиняється з моменту внесення запису до відповідного реєстру за заявою власника. Таке визначення моменту припинення права власності може мати значення для правовідносин, суміжних із цивільними.

Стаття 350. Викуп земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, приватної власності для суспільних потреб чи їх примусове відчуження з мотивів суспільної необхідності

Викуп земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, приватної власності для суспільних потреб чи їх примусове відчуження з мотивів суспільної необхідності здійснюються в порядку, встановленому законом.

(У ред. від 17.11.2009)

1. Земельні ділянки, про які йдеться у ст. 350 ЦК, визначаються у ч. 1 ст. 79 ЗК як частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

2. Під іншими об’єктами нерухомого майна у ст. 350 ЦК розуміються об’єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК). Таке розуміння об’єктів нерухомого майна охоплює не тільки будинки, будівлі, споруди, а й багаторічні насадження, що відповідає ч. 3 ст. 351 ЦК і змісту Закону «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» [229]. Але ж слід ураховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК багаторічні насадження не є окремим об’єктом нерухомого майна, а право власності на земельну ділянку поширюється і на багаторічні насадження.

3. У ст. 350 ЦК чітко виокремлюються викуп земельних ділянок і об’єктів нерухомого майна для суспільних потреб та їх примусове відчуження. Ці дві правові конструкції (викуп і примусове відчуження) об’єднуються в поняття відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розташовані, для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності.

4. Викуп земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна для суспільних потреб визначається у ст. 1 Закону «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» як «передача земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, за їх згодою у державну чи комунальну власність для задоволення суспільних потреб шляхом укладення договору купівлі- продажу чи іншого правочину у порядку, встановленому законом».

5. Примусове відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, визначається в ст. 1 Закону «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» як «перехід права власності на земельні ділянки, інші об’єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду».

6. Суспільна необхідність як підстава примусового відчуження земельних ділянок та об’єктів нерухомого майна визначається у ст. 1 названого Закону [329] досить вузько (як «обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключна необхідність, для забезпечення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку»). Отже, позивач має довести в суді наявність ознаки виключної необхідності. Крім того, у ст. 15 згаданого вище Закону визначаються види об’єктів, для розміщення яких може здійснюватись примусове відчуження земельних ділянок і об’єктів нерухомого майна. Ці законодавчі положення є більш жорсткими стосовно державних органів та органів місцевого самоврядування, що вимагають примусового відчуження земельних ділянок і об’єктів нерухомого майна, ніж відповідні положення ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

7. При викупі земельної ділянки та розташованих на ній об’єктів укладається договір купівлі-продажу або договір міни. Такі договори підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Сторонами такого договору є власник земельної ділянки та розташованих на ній об’єктів (продавець) і орган державної влади, орган місцевого самоврядування (покупець).

8. При примусовому відчуженні орган, що прийняв рішення про відчуження, звертається до суду з вимогою про відчуження земельної ділянки (земельної ділянки та розташованих на ній об’єктів нерухомого майна). У відповідних випадках зазначений орган звертається з позовом про примусове відчуження земельної ділянки і знесення житлового будинку, будівель, споруд, багаторічних насаджень, розміщених на земельній ділянці, що підлягає примусовому відчуженню (ч. 3 ст. 6 Закону «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»). За наявності підстав суд приймає рішення про примусове відчуження та про знесення відповідних об’єктів.

Стаття 351. Припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку з викупом для суспільних потреб чи примусовим відчуженням з мотивів суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене