Розділ «КНИГА ТРЕТЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА»

2. Момент припинення права власності визначається ст. 334, 347, 349, абзацом першим ч. 1 ст. 18 Закону «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» та із застосуванням у відповідних випадках цих законодавчих норм за аналогією.

Стаття 347. Відмова від права власності

1. Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.

3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

1. Відмова від права власності на майно — це нова для вітчизняного цивільного законодавства правова конструкція. Відмова є правочином, який може здійснюватись у будь-якій формі, в тому числі усній. Такий правочин має вчинятись зазвичай шляхом заяви про відмову. Така заява може бути зроблена в будь-якій формі на адресу будь-якої особи, вона може бути безадресною, якщо інше не встановлено законом. Правочин на відмову від права власності може здійснюватись конклюдентними діями (ч. 2 ст. 205 ЦК). Оскільки інша будь-яка особа може заволодіти безхазяйним рухомим майном і в такий спосіб набути права власності на таке майно (ст. 336 ЦК), особа, що заволоділа рухомим майном, повинна мати докази здійснення колишнім власником правочину на відмову від права.

2. Право власності припиняється за загальним правилом з моменту вчинення правочину на відмову від цього права (з моменту заяви про відмову чи з моменту здійснення конклюдентних дій, що виявляють волю власника на відмову від права власності). Право власності на майно, яке (право) підлягає державній реєстрації, припиняється з моменту внесення відповідного реєстраційного запису. При цьому слід відрізняти реєстрацію права власності від реєстрації об’єктів права власності — транспортних засобів (Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок [314]), вогнепальної зброї (Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної та холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів [330]), газових пістолетів та револьверів (Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії [274]), торговельних морських суден (ст. 26 — 31 Кодексу торговельного мореплавства [34]), річкових суден (ст. 26 Статуту внутрішнього водного транспорту [403]; Порядок ведення Державного суднового реєстру та Суднової книги України [287]), повітряних суден (ст. 25 Повітряного кодексу [32]).

3. Незважаючи на всю зручність та доцільність поширення правил про момент припинення права власності на майно, право власності на яке підлягає реєстрації, на майно, яке підлягає реєстрації, було б неправильним стверджувати, що право власності на майно, яке (майно) підлягає реєстрації, припиняється з моменту внесення відповідного запису до реєстру, оскільки це не відповідало б букві ч. 3 ст. 347 ЦК.

Стаття 348. Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати

1. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені, законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов’язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

2. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому частиною першою цієї статті.

1. Установлення видів майна, що не може належати відповідним особам на праві власності, слід відрізняти від деяких інших обмежень прав власника. Так, законодавство України не забороняє будь-яким особам набувати права власності на морське торговельне судно та експлуатувати його в територіальних водах України або у відкритому морі. Але право плавання під прапором України може бути надане тільки за умови, що власником судна є громадянин України або юридична особа, яка зареєстрована в Україні та учасниками якої є виключно громадяни або юридичні особи України (ст. 32 КТМ).

2. Обмеження кола майна, що може перебувати у власності суб’єктів цивільного права, не є широкими, а законодавчі акти з цього приводу не є численними. Загальним актом такого роду є Постанова Верховної Ради «Про право власності на окремі види майна» [245]. Чинними є і окремі інші обмеження. Частини 2 — 4 ст. 81 та ч. 2, 3 ст. 82 Земельного кодексу [38] обмежують можливість перебування земельних ділянок у власності іноземців та осіб без громадянства. У силу тенденцій розвитку цивільного законодавства, що обумовлені формуванням ринкової моделі економіки, застосування правил про порядок відчуження майна, яке не може належати особі на праві власності в силу пізніше прийнятого закону, буде мати поодинокий характер. Це стосується і правил про відчуження майна, яке згідно з пізніше прийнятим законом потребує спеціального дозволу, якщо такий дозвіл не надано.

3. Установлені такі правила відчуження майна, що не може належати особі в силу пізніше прийнятого закону, або майна, яке не може належати особі у зв’язку з відмовою особі в наданні дозволу на набуття майна відповідно до пізніше прийнятого закону:

1) власник зобов’язаний здійснити відчуження такого майна протягом установленого строку. Якщо цей строк не встановлено, слід зробити висновок про те, що цей строк відповідно до принципів добросовісності, справедливості та розумності має бути співрозмірним;

2) якщо власник не виконав зазначеного обов’язку, здійснюється примусовий продаж майна за рішенням суду, що приймається за заявою відповідного органу державної влади. Сума виторгу при цьому (з вирахуванням відповідних витрат) передається власникові;

3) якщо майно не продане (власником добровільно або в примусовому порядку), воно передається у власність держави за рішенням суду, а власникові виплачується сума, розмір якої визначається судом.

4. Значно частіше потреба в продажі майна виникає не у зв’язку з прийняттям нових законів, а у зв’язку з набуттям особою права власності на майно, яке не може належати даній особі, або майна, набуття права власності на яке потребує спеціального дозволу.