Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

3. Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю».

4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

1. Визначення товариства з додатковою відповідальністю, що наводиться в ч. 1 ст. 150 ЦК, не дає можливості відрізнити цей вид господарських товариств від товариства з обмеженою відповідальністю. Відмінність товариства з додатковою відповідальністю від товариства з обмеженою відповідальністю полягає в ознаках, на які зазначені в ч. 2 цієї статті. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства. Таку відповідальність вони несуть не тільки при ліквідації товариства з додатковою відповідальністю, а й будь-коли за наявності умов, зазначених в частині першій ст. 619 ЦК (відмова основного боржника (в цьому випадку — це товариство з додатковою відповідальністю) від задоволення вимоги чи неодержання відповіді на вимогу в розумний строк).

2. Межі субсидіарної відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю викладені в ч. 2 ст. 151 ЦК логічно правильно (на відміну від ст. 65 Закону «Про господарські товариства» [53]). Частина 2 ст. 151 ЦК треба дати таке тлумачення: 1) за основу при визначенні обсягу (меж) відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю за зобов'язаннями останнього береться розмір вкладу (кожного із учасників) в статутний капітал товариства; 2) розмір відповідальності кожного із учасників дорівнює вартості його вкладу, помноженій на коефіцієнт, який є єдиним (однаковим) для всіх учасників; 3) цей коефіцієнт визначається статутом. Але є практика (Декрет «Про довірчі товариства» [232]), коли законодавством встановлюється мінімальний коефіцієнт, який не може знижуватись установчими документами.

3. Розподіл відповідальності одного або декількох учасників товариства з додатковою відповідальністю, що не мають майна, на яке може бути звернене стягнення за вимогами кредиторів, між платоспроможними учасниками проводиться лише за умови визнання банкрутом одного (декількох) учасників. В інших випадках для такого розподілу правової підстави немає. Відповідальність учасника-боржника, що визнаний банкрутом, між платоспроможними учасниками розподіляється пропорційно вкладам платоспроможних учасників до статутного капіталу. Наведемо приклад. Визнано банкрутом кооператив, що є учасником товариства з додатковою відповідальністю із вкладом до статутного капіталу 50000 грн. та часткою в ньому, що дорівнює 20 відсоткам. Три інші учасники мають вклади, що складають: 1) перший — 45000 грн. (18 відсотків); 2) другий — 55000 (22 відсотка); 3) третій — 100000 (40 відсотків). У зв'язку з банкрутством кооперативу та відмовою товариства з додатковою відповідальністю виконати вимоги своїх кредиторів учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть відповідальність перед кредиторами при коефіцієнті кратності 5 в таких розмірах: 1) перший учасник — 225000 за себе плюс 22,5 % відповідальності банкрута (56250 грн.), а всього 281250 грн.; 2) другий учасник — 275000 за себе плюс 27,5 % відповідальності банкрута (68750 грн.), а всього 343750 грн.; 3) третій учасник — 500000 грн. за себе плюс 50 % відповідальності банкрута (125000 грн.), а всього — 625000 грн.

5. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

Стаття 152. Поняття акціонерного товариства

1. Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.

3. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.

4. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.

5. Акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

6. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.

(Із змін, від 17.09.2008)

1. Формальною ознакою, що відрізняє акціонерне товариство від інших видів господарських товариств, є поділ статутного капіталу на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Частина 6 ст. 152 ЦК поділяє акціонерні товариства на публічні і приватні. Стаття 25 Закону «Про господарські товариства», що поділяє акціонерні товариства на відкриті та закриті, чинність втратили. Такий же поділ акціонерних товариств здійснювався у ст. 81 ГК, але ця стаття із названого Кодексу виключена Законом «Про акціонерні товариства» [228]. Статус приватного акціонерного товариства е близький до статусу, який раніше надавався закритим акціонерним товариствам. Статус публічного акціонерного товариства є близьким до статусу, який раніше надавався відкритим акціонерним товариствам. У зв'язку з набранням чинності Законом «Про акціонерні товариства» положення Закону «Про господарські товариства» [53], Цивільного кодексу (крім положень, до яких розділом XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про акціонерні товариства» внесені зміни) підлягають застосуванню в частині, в якій вони не суперечать Закону «Про акціонерні товариства» [228]. Положення Закону «Про господарські товариства», що стосуються всіх видів господарських товариств (ст. 1 — 49), втрачають чинність стосовно акціонерних товариств через два роки після набуття чинності Законом «Про акціонерні товариства».

2. Пряме зазначення в ч. 2 ст. 152 ЦК на те, що акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, може кваліфікуватись як загальне правило, що не виключає дії положення, яке сформульоване в другому реченні цієї частини. Буквально із цього положення випливає, що акціонери несуть-таки ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості акцій, що їм належать. Це невдале формулювання, як і аналогічні формулювання абзацу другого ч. 2 ст. 3 Закону «Про акціонерні товариства» та ст. 140 ЦК (щодо товариств з обмеженою відповідальністю), може дуже негативно вплинути на відповідні права та обов'язки акціонерів, на практику правозастосування взагалі. Справа в тому, що правові конструкції господарського товариства, зокрема, акціонерних та товариств з обмеженою відповідальністю, запозичені національним законодавством із законодавства інших країн. І розуміння відносин між учасниками (акціонерами) та відповідними товариствами в нашій країні склалось таке ж, як і в країнах, у яких було здійснене запозичення цих правових конструкцій (можна говорити навіть про те, що був запозичений світовий досвід). Але сформулювати правові положення, які б повністю відповідали запозиченому досвідові, не вдалося. За таких умов практика пішла дуже своєрідним шляхом, надаючи перевагу розумінню відносин між учасниками (акціонерами) та відповідними господарськими товариствами, що було запозичене із чужих правових систем, перед буквою національного закону. Автори вважали б за доцільне слідувати букві закону. А щоб при цьому ми не відходили від визнаних у світі правових конструкцій, доцільно було б удосконалити відповідні формулювання шляхом вилучення із ст. 140 та 152 ЦК формулювань про ризики, які несуть учасники товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства.

3. Один випадок, коли акціонери несуть відповідальність за зобов'язаннями акціонерного товариства, все ж встановлено: акціонери несуть відповідальність за зобов'язаннями акціонерного товариства в межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій (абзац другий ч. 2 ст. 152 ЦК; абзац третій ч. 2 ст. 3 Закону «Про акціонерні товариства»). Але це положення не формулює норму прямої дії, а лише передбачає можливість встановлення статутом відповідальності за зобов'язаннями акціонерного товариства акціонерів, що не повністю сплатили вартість акцій. Оскільки закон не встановлює виду відповідальності акціонера (солідарна чи субсидіарна), цей вид має визначатись статутом. Якщо ж статутом це не встановлено, то слід виходити із того, що відповідно до закону і статуту відповідальними за зобов'язаннями акціонерного товариства є товариство і акціонер (у відповідній частині). Отже, в межах цієї частини кредитори мають право вибору особи, до якої пред’являється вимога. Після задоволення вимоги кредиторів акціонер має право зворотної вимоги до акціонерного товариства за умови повної оплати вартості належних йому акцій.