Розділ «КНИГА ПЕРША ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ»

1. Ще один вид змін у складі учасників повного товариства пов'язаний з виключенням із складу учасників повного товариства. Підставою для виключення учасника із повного товариства може бути:

1) систематичне невиконання учасником обов'язків, покладених на нього товариством;

2) систематичне неналежне виконання учасником цих обов'язків;

3) дії (бездіяльність) учасника, що перешкоджають досягненню цілей товариства.

2. Стаття 128 ЦК не є достатньою правовою підставою для виключення учасника із повного товариства. Встановлюється, що порядок виключення має бути передбачений засновницьким договором. Термін «порядок» в ч. 1 ст. 128 ЦК може означати порядок прийняття учасниками товариства рішення про виключення, визначення поняття систематичності порушення, способів фіксації порушень, заходів, що повинні бути застосовані за такі порушення, коли вони ще не набули ознаки систематичності (наприклад, попередження про виключення у разі наступних порушень).

Для прийняття рішення про виключення необхідно виявлення волі всіма учасниками. У будь-якому разі всі учасники повинні бути запрошені до такого волевиявлення. Це волевиявлення на випадок спору доцільно зафіксувати письмово.

3. Учасник, щодо якого прийнято рішення про виключення із повного товариства, вправі оскаржити таке рішення до суду. Учасник має право звернутись до суду з вимогою про поновлення в складі учасників. Він може пред'явити і інші вимоги, зокрема, про відшкодування збитків. Оскільки всі учасники повного товариства є підприємцями, і само товариство є суб'єктом підприємницької діяльності, такі спори є корпоративними. Вони підвідомчі господарським судам.

Стаття 129. Вибуття з повного товариства

1. Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, у разі:

1) смерті учасника або оголошення його померлим — за відсутності спадкоємців;

2) ліквідації юридичної особи-учасника товариства, в тому числі у зв'язку з визнанням її банкрутом;

3) визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи- учасника товариства, зокрема у зв'язку з її неплатоспроможністю;

5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.

2. Рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, може бути оскаржене заінтересованими особами до суду.

3. У разі вибуття учасника з повного товариства з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, товариство може продовжити свою діяльність, якщо інше не встановлено засновницьким договором товариства чи домовленістю між учасниками, що залишаються.

1. Для нормального розвитку цивільно-правових відносин прийняття учасниками товариства рішення про вибуття учасника із повного товариства за наявності підстав, встановлених ч. 1 ст. 129 ЦК, не є суттєвим. Але це суттєво для публічно-правових відносин. Суттєвим є те, що неприйняття такого рішення не дає можливості привести відомості про повне товариство у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців у відповідність до реальності. А не внесені до Єдиного державного реєстру відомості про юридичну особу не можуть бути використані у спорі з третіми особами (ч. 3 ст. 18 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]).

2. У випадку смерті учасника або оголошення його померлим п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК надає учасникам повного товариства право прийняти рішення про вибуття померлого із складу учасників за відсутності спадкоємців. Але виникає питання про співвідношення цього правила з положенням частини третьої ст. 69 Закону «Про господарські товариства» [53], відповідно до якого спадкоємцям надається не безумовне, а лише переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. Поставлене питання має вирішуватись з використанням належного техніко-юридичного інструментарію. Із п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, згідно з яким за наявності спадкоємців повне товариство не може прийняти рішення про визнання учасника (спадкодавця) таким, що вибув із його складу. Із частини п’ятої ст. 69 Закону «Про господарські товариства» непрямо випливає і висновком від наступного правового явища (виплати вартості частки) до попереднього (можливості відмови спадкоємцям у прийнятті до повного товариства) виявляється правовий припис, відповідно до якого повне товариство може відмовити спадкоємцеві в прийнятті до товариства. Колізія між цими двома правовими приписами мала б бути вирішена на користь другого із них. Але в цьому випадку перший із наведених правових приписів непрямо випливає із законодавчого акта (Цивільного кодексу), прийнятого пізніше. Тому переважному застосуванню підлягає правовий припис, який непрямо випливає із п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК і виявляється при тлумаченні висновком від протилежного. Отже, спадкоємці учасника повного товариства мають право на прийняття до повного товариства. Разом з тим, це своє право спадкоємці мають здійснювати з урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, що закріплені в п. 6 ст. 3 ЦК, але входять до змісту принципу верховенства права та мають вищу юридичну силу. Це спонукає враховувати наступне. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників, а засновницьким договором можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймаються більшістю голосів. Кожний учасник повного товариства має один голос (ч. 1,2 ст. 121 ЦК). За таких умов прийняття всіх спадкоємців, які виявили таке бажання, до повного товариства може привести до встановлення ними контролю над повним товариством. Тому на підставі принципу верховенства права слід вважати, що право на прийняття до товариства має тільки один зі спадкоємців.

3. Якщо ж спадкоємці не виявили такого бажання або їм було відмовлено у прийнятті в товариство, з ними повинен бути проведений розрахунок відповідно до ст. 130 ЦК. Для державної реєстрації змін до засновницького договору державному реєстратору подаються рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув, і нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть (ч. 4 ст. 9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

4. Повному товариству надається також право прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, і в інших випадках, встановлених ч. 1 ст. 129 ЦК.