Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

16) рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2014 року, справа № 359/4716/13-к, суддя Чирка С. С.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42063253

Теза із рішення: «Такий висновок підтверджує і практика Європейського суду з прав людини. використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод…»

17) рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 31 травня 2013, справа № 554/1184/13-к, суддя Антонов С. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31584069

18) рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 09 вересня 2013 року, справа № 1403/1546/12, суддя Гапоненко Н. О.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33353642

Теза із рішення: «…У світлі викладеного, необхідно звернути увагу, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Луценко проти України» від 18 грудня 2008 року констатовано порушення судами першої і касаційної інстанції при розгляді кримінальної справи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. В рішенні зокрема зазначається, що під час оцінки, чи було провадження в цілому справедливим, необхідно враховувати якість доказів, а також встановити, чи не дають обставини, за яких вони були отримані, приводу сумніватися в їх достовірності й точності. В разі коли національний суд повинен оцінити кілька версій подій, які суперечать одна одній та викладені однією і тією ж особою, то саме по собі надання переваги показанням, які давалися органам слідства, над показаннями, що мали місце під час судового розгляду, не суперечить Конвенції, якщо надання такої переваги обґрунтоване, а самі показання особа дала добровільно. Разом з тим достовірність доказів дуже сумнівна, якщо вони отримані з порушенням права не давати показань або не свідчити проти себе. Право не свідчити проти себе, зокрема, передбачає, що сторона обвинувачення у кримінальній справі намагається довести вину обвинуваченого, не наводячи доказів, отриманих усупереч волі останнього із застосуванням методів примусу або пригнічення…»

19) рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 13 квітня 2012 року, справа № 1–792/11, судді: Поступайло В. В., Павелко І.Л. та Панфілова А. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22595679

Теза із рішення: «… неможливість забезпечити участь свідка у судовому розгляді сама по собі не тягне припинення кримінального переслідування. У такій ситуації, за умови дотримання права на захист, національні суди можуть брати до уваги показання, отримані під час досудового слідства, зокрема, якщо в них є підстави вважати, що ці показання підтверджені іншими доказами у справі…»

20) рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 20 грудня 2011 року, справа № 1806/1–84/11, суддя Рунов В. Ю.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20064255

21) рішння Ковпаківського районного суду міста Суми від 03 березня 2014 року, справа № 1806/1–38/11, суддя Литовченко О. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37411344

22) рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 24 травня 2012 року, справа № 1–637/11, суддя Литовченко О. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24452818

Теза із рішень: «… У разі виникнення сумнівів стосовно достовірності певного джерела доказів відповідно зростає необхідність підтвердження його доказами з інших джерел»

23) рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 27 лютого 2015 року, справа № 537/2064/13-к, суддя Мурашова Н. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42888933