Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

3) рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 травня 2015 року, справа № 522/7888/14-к, суддя Капля О.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44174865

Тези із рішень: «…Європейський суд з прав людини застосував у своїй практиці… різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими. Положення ч. 1 статті 87 КПК України, повністю відповідають практиці Європейського суду з прав людини щодо допустимості доказів.».

7) рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 червня 2015 року, справа № 486/905/15-к, суддя Волкова О.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44623415

Теза із рішення: «…Під час розгляду клопотання слідчим суддею було встановлено системні порушення норм КПК України, які є нормами національного законодавства та проігноровано органами досудового слідства практику Європейського суду з прав людини..».

8) рішення Зміївського районного суду Харківської області від 09 липня 2015 року, справа № 621/1240/15-к, суддя Нестерцова Н. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46620803

Теза із рішення: «.Європейський суд при розгляді справ проти України констатує порушення 1 і п/п «с» п. 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що стосується права заявника на захист і не свідчення проти себе.»

Боротюк проти України, № 33579/04, 16 грудня 2010 року

Фактичні обставини справи: 19 квітня 2003 року заявника затримали та взяли під арешт у відділку міліції за нанесення своєму сусідові тілесних ушкоджень, що спричинили смерть. Наступного дня заявник написав «явку з повинною». Того ж дня пізніше його допитали як підозрюваного без присутності адвоката, так як він підписав відмову від захисника. Згодом в той день його ще раз допитували без захисника. Батьки заявника уклали договір з адвокатом, але їй відмовили в доступі до клієнта, вказавши, що заявник допитується як свідок і не потребує обов’язкового юридичного представництва. В ніч з 20 на 21 квітня було проведене відтворення обстановки та обставин події під відеозапис, заявник знову повторив своє зізнання. Була змінена кваліфікація на умисне вбивство. Заявника взяли під варту 22 квітня за рішенням Сарненьского районного суду та відвезли до Рівненського слідчого ізолятору. Заявник неодноразово клопотав про заміну йому запобіжного заходу, але отримав 9 відмовних постанов із формальною вказівкою на тяжкість злочину та можливість його ухилення від слідства та суду. 30 квітня слідчий задовольнив клопотання адвоката про допуск до клієнта. Після чого заявник відмовився від усіх наданих раніше ним показів. Справа була передана до суду. Заявник заявив в суді про свою невинуватість. Однак 17 листопада 2004 року суд виніс обвинувальний вирок з покаранням у вигляді 12 років позбавлення волі. В апеляції заявник розповів, що надав перші зізнання під тиском, а саме йому не давали ліків (він був багато років хворим на нецукровий діабет), необхідної їжі, води, сну, а також били по потилиці руками та папками. Вирок скасували та направили справу на додаткове розслідування. 2 березня 2007 року було винесено вирок, в резолютивній частині ідентичний раніше постановленому. Апеляція заявника була залишена без задоволення, а касація не прийнята до розгляду як необґрунтована.

Суд встановив, що продовження строків тримання під вартою не ґрунтувалися на відповідних та достатніх підставах; зізнання заявника, отримані за відсутності захисника та за обставин, які дають підстави підозрювати, що як відмова від захисника, так і зізнавальні показання, здобуто всупереч його волі, та згодом були використані як докази, на підставі яких він був засуджений; починаючи з першого допиту заявника працівники міліції, як представники органів державної влади, були зобов'язані забезпечити заявнику доступ до захисника, але не зробили цього.

Представник заявника в Суді: адвокат Андрій Крістенко.

Суд визнав порушення статті 5 § 3, статті 6 §§ 1, 3 (с) Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням:

статті 59, 63 Конституції України, ч. 1 статті 115, ч. 2 статті 121 Кримінального кодексу України, статті 73, 148, 149, статті 154–1, 155, 156 Кримінально-процесуального кодексу України, Постанова № 6 Пленуму Верховного Суду від 26 березня 1999 року «Про практику застосування застави як превентивного заходу».

Основні тези:

«Згідно з другою частиною параграфу 3 статті 5 Конвенції особу, обвинувачену у правопорушенні, має бути звільнено до судового розгляду, якщо держава не доведе існування «відповідних і достатніх» підстав для подальшого тримання її під вартою» (§ 60)

«…Суд відмічає, що національні суди продовжували тримання під вартою та відхиляли його (заявника) клопотання про звільнення, спираючись на тяжкість пред’явлених йому обвинувачень і використовуючи стереотипні формулювання без розгляду конкретних обставин справи…» (§ 63)

«Право на захист буде, в принципі, непоправно порушено, якщо при засудженні особи судом використовуватимуться визнавальні показання, отримані під час допиту за відсутності доступу до захисника» (§ 79)