Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 28 Конституції України, статті 115, 187, 289, 64 Кримінального кодексу України 2001 року, статті 4, 45, 46, 94, 103, 261–1, 236–2, статті 370, 390 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року, п. п. 4.3.4, 6.1.9 Порядку медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань, затверджений наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 3/6 від 18 січня 2000 року, Положення спільного наказу Міністерства охорони здоров'я та Державного Департаменту з питань виконання покарань від 15 листопада 2005 року № 186/607 «Про організацію антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах».

Основні тези:

«Суд підкреслює, що хоча право кожної особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист адвокатом, офіційно призначеним, в разі такої необхідності, не є абсолютним, воно становить одну з головних підвалин справедливого судового розгляду… Як правило, доступ до адвоката повинен бути наданий підозрюваному з першого допиту міліцією, якщо в світлі обставин конкретної справи немає переконливих аргументів для обмеження цього права… Праву на захист, в принципі, безумовно, спричиняється шкода, коли компрометуючі заяви, отримані під час поліцейського допиту без присутності адвоката, використовуються як підстави для засудження…» (§ 49)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–101321

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1289377962

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

3) рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 10 листопада 2014 року, справа № 152/1444/14-к, суддя Соколовська Т. О.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41320019

Теза із рішення: «…Усвітлі обставин кримінального провадження як гарантії, передбачені національним законодавством, так і гарантії справедливості, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. вимагають, щоб підозрюваний, обвинувачений мав можливість скористатись допомогою захисника, починаючи з найпершого допиту. Обмеження права обвинуваченого на захист під час досудового розслідування, відповідно до національного законодавства, становить істотне порушення кримінально-процесуального закону, яке передбачає скасування вироку. Цей недолік не може бути виправлений ані юридичною допомогою, наданою обвинуваченому пізніше, ані змагальним характером подальшого провадження…»

4) рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 липня 2014 року, справа № 152/1083/14-к, суддя Славінська Н. Л.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39711558

Теза із рішення: «…Такий висновок суду ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, …ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися — у відкритий чи мовчазний спосіб — від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови.»

5) рішення Любешівського районного суду Волинської області від 14 березня 2014 року, справа № 162/2085/13-к, суддя Глинянчук В. Д.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37632756

Теза із рішення: «.Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав як порушення статті 6 Конвенції використання судами України викривальних показань, отриманих у відсутності захисника…»

Луценко проти України, № 30663/04, 18 грудня 2008 року

Фактичні обставини справи: 17 листопада 1995 року працівники міліції затримали заявника за підозрою у вчиненні ним вбивства О. М. у співучасті з Н. Л… У період з 17 листопада 1995 року по 13 грудня 1996 року заявник перебував у Донецькому слідчому ізоляторі. Умови утримання, з його слів, були жахливими, а також він стверджував, що працівники міліції катували його, щоб отримати зізнання. Заявник поскаржився 21 листопада на зазначені вище неправомірні дії працівників міліції до прокуратури. Заявника було виправдано 13 грудня того ж року Апеляційним судом Донецької області у зв’язку з тим, що обвинувачення не пояснило протиріч між доказами, які були в справі та не надало достатніх доказів вини підсудного. Заявника звільнили з-під варти. Він поїхав до Узбекистану. Касаційна скарга обвинувача була задоволена 13 грудня 2007 року Верховним Судом України та справу направили на новий судовий розгляд. За згодою заявника судовий розгляд відбувався без його присутності, а за участі його захисника. Заявника було визнано винуватим 3 грудня 2003 року у вчиненні вбивства з корисливих мотивів та незаконному володінні вогнепальною зброєю. Вирок було залишено без змін Верховним Судом України 11 березня 2004 року.

Суд встановив, що зізнавальні покази іншого співобвинуваченого, якого неможливо було допитати в суді, по кримінальній справі відносно заявника, надані ним на досудовому слідстві, були використанні судом для встановлення фактів, важливих для кваліфікації дій заявника; Суд відзначає, що співобвинувачений надавав зізнавальні покази на досудовому слідстві в статусі свідка та він не мав змоги проконсультуватися із адвокатом перед першим допитом, будучи зобов’язаним повідомити все, що йому відомо по справі зі страху перед кримінальною відповідальністю за відмову від дачі показань.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко