Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

Теза із рішення: «…Згідно практики Європейського суду з прав людини в справах: Гольм проти Швеції від 25 жовтня 1993 року., Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, «Костичев проти України», «Ніколова проти Болгарії» (1999 року), «Комінґерсолл С. А. проти Португалії», де судом було встановлено, що вчинення злочину щодо потерпілого вже є підтвердженням завдання останньому моральної шкоди…»

Право на захист

Гриненко проти України, № 33627/06, 15 лютого 2012 року

(див. Погане поводження та його розслідування)

Нечипорук і Йонкало проти України, № 42310/04, 21 квітня 2011 року

(див. Заборона катувань)

Шабельник проти України, № 16404/03, 19 лютого 2009 року

(див. Право не свідчити проти себе)

Вєренцов проти України, № 20372/11, 11 квітня 2013 року

(див. Свобода зібрань та об’єднань)

Титаренко проти України, № 31720/02, 20 грудня 2012 року

(див. Право на приватне та сімейне життя)

Корнєв і Карпенко проти України, № 17444/04, 21 жовтня 2010 року

(див. Негайне доставлення до суду)

Леонід Лазаренко проти України, № 22313/04, 28 жовтня 2010 року

Фактичні обставини справи: заявника, з його слів, затримали 4 січня 2002 року за підозрою у вчиненні умисного вбивства Л., однак згідно протоколу затримання це відбулося 5 січня. Заявник написав відмову від юридичного представництва. В період з 5 по 16 січня заявник перебував у Петрівському районному відділку міліції міста Донецька, після чого його перевели до Донецького слідчого ізолятору № 5. Саме в цей період заявника допитали без присутності адвоката, та отримали від нього зізнання, яке він повторив під час відтворення обстановки та обставин події. Після чого йому був наданий адвокат.

Прокуратура 20 травня залишила без розгляду, як необґрунтовану, скаргу заявника на неправомірні дії працівників міліції. Заявник не оскаржував цю відповідь. Згодом дії заявника були перекваліфіковані на умисне вбивство з корисливих мотивів, грабіж, угон автомобіля, вчинені організованою групою. 14 листопада 2002 року Апеляційний суд Донецької області визнав заявника винуватим та присудив покарання у вигляді 15 років позбавлення волі із конфіскацією усього належного йому майна. Суд мотивував своє рішення зізнанням заявника, що було зроблене на досудовому слідстві, а твердження заявника про тиск на нього з боку працівників міліції оцінив як тактику його захисту від обвинувачення. 8 квітня 2003 року Верховний Суд України задовольнив скаргу прокурора на вирок через його м’якість та направив справу на новий судовий розгляд. Відповідно 2 вересня того ж року суд засудив заявника до довічного позбавлення волі за тим же самим обвинуваченням та мотивуванням. Заявник оскаржив вирок, однак він був залишений без змін Верховним Судом України 8 квітня 2004 року.

Суд встановив, що позбавлення заявника юридичної допомоги та використання наданих ним під час того періоду зізнавальних показань для засудження є достатніми ознаками порушення гарантій справедливого судового розгляду.

Представник заявника в Суді: юрист Айгуль Муканова

Суд визнав порушення стаття 6 §§ 1 і 3 Конвенції.