Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

Фактичні обставини справи: 17 травня 2013 року заявника затримали працівники Вовчинецького районного відділку міліції. У відділку заявника сильно побили. Після того як під час обшуку автомобіля у заявника був знайдений пакетик із марихуаною, побиття продовжувалося, його підвішували на ломі. 20 травня заявника забрали працівники Пасичанського районного відділку міліції. В ніч з 20 на 21 його знову били, підвішували на ломі, а також надягали протигаз, що був наповнений якоюсь рідинною та перекривали клапан протигаза, бризкали в очі з газового балончика. Від заявника вимагали зізнання у скоєнні крадіжок. В наступну ніч побиття продовжувалося. Коли заявник перебував у Калуському районному відділку міліції, в ніч з 23 на 24 травня, розуміючи, що не витримає більше побиття, він вирішив вчинити самогубство. В туалеті відділку міліції він пошкодив собі шкіру на лівій руці та перегриз вену. Заявника привезли до лікарні, де йому була надана медична допомога. Після звільнення заявника його мати подала скаргу до правоохоронних органів щодо неправомірних дій міліціонерів відносно її сина. Прокуратура відмовляла декілька разів в порушенні кримінальної справи. Заявник оскаржував ці рішення. На момент винесення Судом цього рішення розслідування ще тривало.

Суд встановив, що травми, отримані заявником, були завдані під час перебування заявника у відділку міліції та що органи влади не провели належного розслідування такого жорстокого поводження; тримання заявника під вартою 6 днів без доставлення до суду порушило часові обмеження права на свободу; через негайне не доставлення заявника до суду; адміністративне затримання було засобом продовження позбавлення заявника свободи без санкції суду.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко

Суд визнав наявність порушень статті 3, статті 5 §§ 1, 3 Конвенції

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 28, 29 Конституції України 1996 року, статті 127, 364, 365, 366, статті 364, 371 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року (в редакції, що діяла у відповідний час), статті 4, 99, 106, 217 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 (в редакції, що діяла у відповідний час), статті 44, 263 Кодексу України про адміністративні порушення від 07 грудня 1984 року.

Основні тези:

«…Для того, аби розслідування було ефективним, особи, відповідальні за проведення слідства, мають бути незалежні від осіб, причетних до подій, які розслідуються. Мається на увазі ієрархічна або інституційна незалежність, а також незалежність на практиці…» (§ 66)

«…за обставин цієї справ адміністративне затримання було засобом продовження позбавлення заявника свободи без санкції суду…» (§ 87)

«…Стаття 5 параграф 1 Конвенції гарантує кожному, кого заарештовано або затримано за підозрою у вчиненні злочину, право на захист від свавільного чи безпідставного позбавлення волі…» (§ 89)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–99626

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1278333986

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суді від 14 березня 2013 року, справа № 676/692/13-к, суддя Воєвідко Я.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30003381

Тези із рішення: «…коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень у порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов’язку держави відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування….Розслідування за скаргами заявника про погане поводження є неефективним у зв'язку зі значною затримкою при порушенні кримінальної справи, нехтуванням твердження заявника щодо незабезпеченості безсторонності розгляду його скарги внаслідок їх розгляду прокуратурою області, де працювали відповідні працівники міліції, що основною підставою для висновку щодо необґрунтованості скарги є невизнання оскаржуваного поводження особами, на яких вказував заявник. З огляду на викладене, в розумінні вимог Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розслідування обставин застосування незаконних методів слідства не можна вважати ефектними…»

2) рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року, судді: Британчук В. В., Єленіна Ж. М. та Марчук Н. О.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19508821

Тези із рішення: «… для забезпечення ефективності розслідування особи, які відповідають за розслідування і проводять його, повинні бути незалежними та неупередженими за законом і на практиці. Це означає не тільки відсутність ієрархічних або інституційних зв’язків із причетними до подій особами, але також фактичну незалежність. Поняття ефективного захисту права стосовно твердження про погане поводження також зумовлює ефективний доступ позивача до процедури розслідування…»

3) рішення Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2011 року, справа № 0907/1–113/11, суддя Кишакевич Л. Ю.