Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

Теза із рішення: «…Зазначені докази в свої сукупності та взаємозв’язку між собою і обставинами справи неспростовно доводять винуватість ОСОБА_4 у навмисному вбивстві ОСОБА_6, оскільки вони достатньо вагомі(переконливі), чіткі (точні), узгоджені між собою (без суперечностей), а тому достовірні і відповідають критеріям якості доказів, встановленим п. 150 рішення ЄСПЛ в справі «Нечипорук і Йонкало проти України».»

75) рішення Київського апеляційного господарського суду від 30 червня 2015 року, справа № 910/3391/15-г та справа № 910/3391/15-г, а також рішення від 03 червня 2015 року, справа № 910/2138/15-г, судді: Ільєнок Т. В., Авдеєв П. В. та Мартюк А.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46353532

Теза із рішення: «.Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, лише якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником.»

76) рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 06 липня 2015 року, справа № 309/785/15-к, судді: Кемінь В. Д., Довжанин М. М. та Орос Я. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46394442

Теза із рішення: «.Під час проведення слідчих дій з обвинуваченими завжди були присутні законні представники та захисник, що відображено у відповідних протоколах про їх проведення. Ніяких зауважень від учасників цих процесуальних дій (обвинувачених, законних представників, захисників) не подавалося і в продовж всього досудового слідства та на період направлення до суду обвинувального акту такі процесуальні дії або рішення до слідчого судді не оскаржувалися. При вирішенні цього питання, суд виходив із судової практики Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях неодноразово відмічав, що твердження про погане поводження повинні бути підкріплені належними доказами. При оцінці таких доказів суд керується критеріями доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою…»

Савін проти України, № 34725/08, 16 лютого 2012 року

Фактичні обставини справи: 18 жовтня 1999 року заявник вдень перебував у відділку міліції в якості свідка, викликаний слідчим в одній із кримінальних справ щодо шахрайства. Близько 19.00 слідчий допитував заявника та, незадоволений відповідями і з метою отримання зізнання у вчиненні злочину, він зв'язав його руки паском за спиною, змусив сісти на стілець та вдарив кулаком по голові 8 чи 10 разів. Потім вивів заявника на коридор, кинув його на підлогу обличчям вниз, заломлюючи його руки за спиною 7 чи 8 разів, а також декілька разів вдарив по ребрам. Черговий міліціонер посвідчив потім, що він затримав заявника за лайку в громадському місці, склав протокол про адміністративне правопорушення та взяв його під арешт. Як було пізніше встановлено, заявник перебував у відділку міліції до 9 ранку наступного дня. Згодом 21 жовтня 1999 року заявника оглянув лікар, встановивши численні забої на обличчі, голові, лівому вусі, шиї та грудях, а також закриту травму голови зі струсом в лівій лобній долі та внутрішньомозковою гематомою; вказавши, що травми були нанесені тупим предметом в період між 18 та 20 жовтня 1999 року. Заявника 21 жовтня 1999 року госпіталізували до неврологічної лікарні, де він перебував на лікуванні до 13 листопада того ж року. У 2004 році у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, внаслідок отриманих вищеназваних травм, заявник отримав 2 групу інвалідності. Заявник подав безліч скарг у державні органи щодо неправомірних дій працівників міліції. В період з 1999 по 2008 рік прокуратура 6 разів відмовляла у порушенні кримінальної справи. 30 червня 2008 року прокуратура Орджонікідзевського району міста Харкова порушила кримінальну справу, а 2 березня 2010 року суд визнав міліціонера винуватим у перевищенні службових повноважень, звільнивши від кримінальної відповідальності, так як минув строк давності в 10 років. Апеляції прокурора та потерпілого були залишені без задоволення. Міліціонера відновили на посаді, можливо він досі працює.

Суд встановив, що тяжкість жорстокого поводження, в результаті якого, стан здоров'я заявника погіршився такою мірою, що він став інвалідом та умисний характер жорстокого поводження, яке було спрямоване на отримання від заявника зізнавальних показів щодо вчинення злочину свідчить про те, що заявника було піддано катуванню та національні органи влади не провели ефективного розслідування катування заявника в міліції; також Суд встановив, що застосовування до особи адміністративного арешту для забезпечення її доступності для допиту в якості підозрюваного у вчиненні кримінального злочину, що, власне, і відбулося у цій справі, є свавільним та порушує Конвенцію, та як і відсутність офіційного оформлення затримання.

Представник заявника в Суді: адвокат Андрій Крістенко.

Суд визнав порушення статті 3 та статті 5 § 1 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 28, 29 Конституції України, стаття 166 Кримінального кодексу 1960 року, стаття 2 Кримінального кодексу України 2001 року, статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Основні тези:

«Суд зазначає, що у разі подання заяв за статті 3 Конвенції він має застосовувати особливо ретельний аналіз. Проте, якщо на національному рівні вже відбулися відповідні провадження, Суд не повинен підміняти оцінку, зроблену національними судами, своєю оцінкою фактів, оскільки, як правило, саме ці суди мають оцінювати докази у справі, на дані їм. Хоча Суд не зв’язаний висновками національних судів, за звичайних обставин для того, щоб відійти від фактичних обставин, встановлених цими судами, йому потрібні переконливі аргументи» (§ 60)

«Суд постановив у багатьох випадках, що тримання особи під адміністративним арештом, щоб забезпечити його доступність для допиту в якості підозрюваного, що насправді й відбулося у цьому випадку, є свавільним по відношенні до статті 5 Конвенції…» (§ 83)

«Суд також наголошує, що незадокументоване затримання особи є цілковитим запереченням основних гарантій, що містяться у статті 5 Конвенції, та становить грубе порушення цієї норми. Відсутність записів про дату, час та місце затримання, ім’я затриманого, підстави затримання та ім’я особи, яка його здійснювала, слід розглядати як таку, що не відповідає вимозі щодо законності та самій цілі статті 5 Конвенції» (§ 84)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–109130

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1334824069