Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

12.8. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є системою прав, обов’язків та гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи – підприємці. Право на забезпечення та соціальні послуги мають також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи в разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних. Працюючі пенсіонери в разі звернення до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право на соціальні послуги щодо пошуку відповідної роботи, перенавчання та підвищення кваліфікації, а також на інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням профілактичні заходи.

Відповідною роботою для громадян є робота, що відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад. Заробітна плата має відповідати рівню, який громадянин мав за попереднім місцем роботи, з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній сфері економічної діяльності в регіоні за минулий місяць.

Видами забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття є:

а) допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю;

б) матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

в) допомога на поховання в разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Видами соціальних послуг є:

а) професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях;

б) профорієнтація;

в) пошук підходящої роботи і сприяння в працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцеві дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних;

г) фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

д) інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу. Право на таку допомогу зберігається при настанні перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після її закінчення зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є:

а) навчання у професійно-технічних і вищих навчальних закладах, у клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

б) строкова військова служба;

в) здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 18 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

г) інші поважні причини, передбачені законодавством України.