Розділ 3 Держава і політика

Яку ж роль відіграє економічна політика? Найбезпосереднішу. Мова йде не про поточну, а про довгострокову політику, що називають економічною стратегією, яка охоплює заходи, що нібито безпосередньо не впливають на інновації діяльності підприємств. Але опосередковано, через сучасну систему освіти, розвитку науки, у тому числі фундаментальної, професійної і загальної культури, активну участь у міжнародному поділі праці і світових інтеграційних процесах, держава стимулює зростання економічної ефективності, підвищення конкурентності.

Збалансованість бюджету

Бюджет країни — один із ключових об’єктів економічної політики. Бюджет країни — найважливіший інструмент, за допомогою якого перевіряється не тільки збалансованість фінансових засобів, але й усіх інших ресурсів, що використовуються. Через бюджетне фінансування уряд здійснює загальнодержавну мету — і в сфері виробництва, і поза нею. Освіта, охорона здоров’я, наука, культура, оборона, державний апарат, правоохоронні органи — усе утримується за рахунок засобів державного бюджету. Прибуткова частина державного бюджету формується переважно за рахунок податків, наповнюваність бюджету залежить від того, наскільки успішно функціонують підприємства, сфери виробництва і послуг, наскільки високі їх прибутки та доходи.

Якщо держава живе не по можливостях, тобто витрачає більше, аніж має прибутків, то вдаватиметься до позик — внутрішніх і зовнішніх, житиме в борг. Обслуговування боргу (виплата відсотків по позиках) здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Росте борг, ростуть витрати з обслуговування. Держава потрапляє в хибне коло, з якого дуже важко вибратися. I хоча помірний бюджетний дефіцит сам собою не загрожує крахом системи (допускається дефіцит до 20 % чи доходів 5—10 % валового внутрішнього продукту), він може спровокувати інфляцію й усе, що нею супроводжується. Якщо уряд має доступ до грошового друкованого верстата, йому не уникнути спокуси привести його в дію. Тоді галопуючої інфляції не уникнути. Ось чому існує порівняння: допускати уряд до друкованого верстата — однаково, що поставити алкоголіка торгувати у винній крамниці.

Сучасна економіка характеризується глибоким міжнародним поділом праці. Інтенсивний розвиток світових господарських зв’язків — головна домінанта суспільного процесу. Мета економічної політики — визначити місце національної економіки в процесі, знайти нішу в системі світової торгівлі. Міжнародний поділ праці передбачає спеціалізацію країн-учасниць у процесі виробництва визначеної товарної номенклатури. Навіть найрозвинутіша країна не може лідирувати в усіх напрямках науково-технічного прогресу, поставляти на світовий ринок необмежену номенклатуру товарів. Це невигідно економічно. Тому у світовій торгівлі використовується принцип відносної переваги, коли зіставляються витрати упущених можливостей виробників товарів і послуг. Ті учасники міжнародної торгівлі, що мають низькі альтернативні витрати своїх товарів, одержують перевагу перед іншими її суб’єктами. А це дає можливість мати активний торговий баланс, зміцнювати національну економіку. Сполучаючи участь вітчизняного капіталу в міжнародному розподілі праці, держава використовує широкий набір економічних та адміністративних інструментів стимулювання експорту. До економічних належать пільгова податкова політика, прямі дотації фірмам-експортерам, політика прискореної амортизації, митно-тарифне регулювання; до адміністративних — нетарифне регулювання, ліцензування, квотування експорту-імпорту. В економічній політиці важливе місце займає тісний взаємозв’язок і субординованість усіх її ланок і складових.

---

3. Функції держави в ринковій системі

---

Конкуренція

Ринкова економіка володіє рядом достоїнств і переваг у порівнянні з іншими економічними системами, що дає можливість вважати її найефективнішою формою координації господарської діяльності людей. Синонім ринку — конкуренція. Саме конкуренція виражає найглибшу суть ринкового господарства, виступає головним регулюючим механізмом стохастичної системи, яка зазнає постійного відхилення і коливання. Конкуренція з впровадженими в неї блоками — попит, пропозиція, ціна — та сила, що приводить в рух маховик ринкової економіки, забезпечує ефективний розподіл обмежених ресурсів, їх використання з максимальним результатом. Ринок — відкрита система, де багато мільйонів суб’єктів здійснюють суверенне право вибору економічних рішень.

Що ж дає можливість вгадати результат і прийняти правильне рішення? Вгадати результат і прийняти правильне рішення може ринкова інформація, і тільки. Закодована в цінах, поширюючись, подібно радіохвилям, від споживача-покупця, до виробника-продавця і навпаки, ринкова інформація створює круговий причинний зв’язок, що не має ані початку, ані кінця. Якщо інформація спотворюється (припустимо, під впливом неринкових сил чи держави-монополії змінюється рівень цін), то ринкові суб’єкти не можуть застосовувати оптимальних рішень, що веде до помилок у виборі способів оптимального використання обмежених ресурсів. А це неминуче призведе до розбалансованості ринку. Ще одне достоїнство ринкової системи — спрямованість на задоволення потреб населення. Ринок і дефіцит — поняття взаємовиключаючі. Виробники гнучко реагують на знову і знову виникаючі потреби, оперативно змінюють структуру пропозиції товарів і послуг, прагнучи найповніше задовольнити платоспроможний попит населення. Ринок — стимулююча система. Економічна нагорода у вигляді прибутку чекає на тих товаровиробників, які роблять товари високої якості і з найменшими витратами. А це можливо тільки при використанні новітніх досягнень науки, техніки, технології.

Зрозуміло, достоїнство ринкової системи — гнучкість і адаптація до умов, що змінюються. Але гнучкість і адаптація не безмежні і періодично дають збій. Виступаючи достоїнством, на певному етапі розвитку системи такі якості переростають у її недоліки. I тут виявляється неспроможність ринку. Недоліки ринку зводяться до того, що, по-перше, ринкова конкуренція породжує свою протилежність — монополію, а з нею і можливість нав’язувати свою волю споживачу; по-друге, нездатність ринку підтримувати постійну економічну рівновагу, забезпечувати зростання виробництва. Ринок байдужий до виробництва суспільних благ, неспроможний до регулювання зовнішніх ефектів (екологічні проблеми); по-третє, ринок сприяє різкій диференціації доходів і глибокому соціальному розшаруванню населення.

Ринок нав’язує людям все нові й нові потреби, що веде до розбазарювання у використанні обмежених і невідтворюваних ресурсів. Недоліки ринку, його неспроможність називають фіаско ринку. Але якщо ринкова система не здатна впоратися з проблемами, які сама породжує, якщо економічний механізм системи дає періодичні збої, то необхідний зовнішній вплив, який виправляє дефекти системи. Такий зовнішній вплив на ринкову систему роблять держава, її економічна політика. Президент США Авраам Лінкольн підкреслював: «Розумна мета держави полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, але вони самі, самотужки не можуть робити взагалі або не можуть робити належно». Задоволення потреб населення в необхідних товарах і послугах — важлива особливість ринкової системи. I держава має піклуватися про те, щоб виробники оперативно змінювали структуру пропозицій товарів і послуг, повністю задовольняли потреби і платоспроможність населення.

Регулювання державою ринкових відносин

Економічні функції держави в ринковому господарстві визначаються неспроможністю ринку в реалізації суспільно значущих проблем. Функції держави у регулюванні ринку полягають у підтримці конкурентного середовища, забезпеченні умов функціонування ринкового механізму; розробці й організації, реалізації, дотриманні господарського законодавства; у визначенні пріоритетів макроекономічного розвитку економічної системи; в стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну політику; у здійсненні протекціоністських заходів забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових напрямків науково-технічного прогресу. Держава здійснює фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів, реалізацію соціальних цінностей, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Реалізація функцій регулювання економіки різноманітна. Це прямі, тобто адміністративні, й економічні (ринкові) методи. Як правило, адміністративні методи обмежені, використовуються переважно в екстремальних обставинах: в період війн, природних катаклізмів, епідемій тощо, рідше — в умовах кризового розвитку економіки. Адміністративним методом розподіляють дефіцитні ресурси (по галузях і підприємствах), регулюють ціни і заробітну платню, здійснюють антимонопольне законодавство. У звичайних умовах уряд здійснює свої функції регулювання економічних методів. Найважливіша функція державного регулювання ринкової економіки — підтримка конкурентного середовища, забезпечення необхідних умов для функціонування ринкового механізму. Регулювання ринкових відносин сприяє ефективності ринкового господарства.

Історія розвитку ринкового господарства показала, що вільна, сучасна конкуренція, коли жоден товаровиробник не має можливості впливати на ринкові ціни, не відтворюється автоматично. З прискоренням технічного прогресу народжується велике виробництво, а з ним — і могутні підприємства: трести, концерни, конгломерати, що контролюються фінансово-промисловими об’єднаннями. Конкуренція стає невигідною економічно, що веде до колосальних витрат. Процес злиття та поглинання одних фірм іншими дає можливість уникнути дорогого суперництва на ринку, але веде до утворення монополій. Так виникають нові ринкові моделі недосконалої конкуренції — монополістична, олігополістична, чиста монополія. Ринок заперечує сам себе. Монополія, маніпулюючи ціною й обсягом, встановлює над ринком монопольну владу, що призводить до безповоротних суспільних втрат. І якщо монополістична конкуренція практично не веде до деформації ринкового механізму, то чиста монополія й олігополія без обмежувальних заходів держави істотно підривають його. В таких умовах держава здійснює політику обмеження монопольної влади, аж до розформування монополії на окремі самостійні підприємства.

Функція держави у розробці та організації здійснення та дотримання господарського законодавства важлива для країн, що здійснюють перехід від командної економіки до ринкової. У центрально керованій системі, що мала директивний характер, основні питання господарського розвитку зважувалися не на основі права, а відповідно до рішень чиновників партійно-державного апарату. Панувало телефонне право. Система розподілу ресурсів здійснювалася на вольовій основі. Командна економіка — дистрибутивна. Ринок — система договірна. Однак навіть в умовах укладання угоди договірна система може торкатися інтересів третіх осіб. Умови укладання контрактів, права власності, відповідальності сторін та інше — усе суворо регламентується правовими законами. Відомий філософ і економіст Карл Поппер писав: «Суспільство, що засноване на ринкових відносинах і передбачає значну свободу вибору, — немислиме без правової системи, без влади закону».

Створення ринкового середовища в Україні, конкурентного клімату вимагає розробки відповідного законодавства. Необхідно визнати, що основи такого законодавства вже створені. Можна назвати ряд законів, що регулюють господарську діяльність в Україні. Це закони про власність, про підприємство, про господарські товариства, про цінні папери та фондову біржу. Динамічно змінюються умови підприємництва, удосконалюється структура власності, виникають підприємства зі змішаним капіталом, створюються вільні економічні зони, розробляється й удосконалюється господарське законодавство, — процес творчий і безперервний.

Визначення мети — початок державної економічної політики, а здійснення — її продовження. З цим пов’язана функція визначення пріоритетів макроекономічного розвитку. Уряд має у своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодично, циклічні коливання економічної кон’юнктури, впливати на темпи розвитку економіки. Пріоритетні заходи сприяють підтримці макроекономічної збалансованості, встановленню стабільності розвитку різних галузей економіки, рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Адже суть економічної політики держави і полягає в тому, щоб постійно задовольняти потреби населення в товарах і послугах, а це можливо при рівновазі попиту та пропозиції.

У ситуації, коли держава виступає як ринковий суб’єкт, вона не має ніяких переваг у порівнянні з іншими учасниками ринкових відносин. У здійсненні макроекономічної політики роль держави є провідною. Тут дуже тонка грань, яка відокремлює оптимальні рішення від неадекватних. Американський економіст Джордж Стіглер пише, що ступінь недосконалості ринку в американській економіці, відомий як фіаско ринку, набагато менший за фіаско політики, до якого приводять прорахунки в економічній політиці.

Держава відіграє важливу роль у стабілізації економіки через фіскальну і грошово-кредитну політику.

Проведення фіскальної політики включає оподаткування та державні витрати, за допомогою яких уряд впливає на рівень економічної активності, темпи зростання випуску продукції, підвищення продуктивності праці, економії сировини та трудових ресурсів. Нерідко прагнення уряду сформувати бюджет, здатний максимально забезпечити державні витрати на соціальні, культурні та освітні потреби населення, провокує його на збільшення податкових ставок не тільки на підприємницьку діяльність, але й на підвищені доходи фізичних осіб. Однак на практиці і в господарській, і економічній діяльності існує правило — збільшення прибуткової частини бюджету за рахунок зростання оподатковування має межі, за яких потрапляє під удари приватний бізнес, що або розоряється, або йде в тінь. Приховують свої прибутки і фізичні особи. У результаті бюджет втрачає навіть ті оптимальні необхідні прибутки, що при значно високій податковій ставці він міг би вільно одержати. Така залежність описується кривою Лаффера (рис. 3).

Рис. 3

По осі ординат відкладається розмір податкової ставки (N), по осі абсцис — податкові надходження в бюджет (Y). Точка t — оптимальна ставка, при якій максимізуються податкові надходження. Подальше збільшення податкової ставки веде до зменшення доходів бюджету з Y1 до Y2. Вважається оптимальною 30 % податкова ставка з прибутку підприємств. Але уряд може використовувати різні варіанти нижньої межі. Для стимулювання малих форм підприємництва, фермерства, особливо в період їх становлення, податки можуть бути більш помірні або навіть на якийсь термін скасовані.