Розділ 3 Держава і політика

Бабкин В. Д., Козюбрин Н. И., Копейчиков В. В. и др. Основы политологии: Курс лекций. — Киев, 1991.

Бромлей Ю. В. Этносоциальные процессы в СССР. — М., 1986.

Зейну М. Самоопределение народов в контексте обострения межнациональных отношений //Социально-политический журнал. — 1992. — № 9.

Національні відносини на Україні: Запитання і відповіді. — Київ, 1991.

Політологія / За загальною редакцією I. С. Дзюбко, К. М. Левківського. — Київ, 1998.

Римаренко Ю. И. О причинах национализма в СССР. — М., 1989.

Питання для повторення

♦ У чому суть ідейно-теоретичних основ національної державності в Україні? Зміст і суть концепції національної державності.

♦ Які особливості етносоціальної структури України?

♦ Що означає національне самовизначення народів? Який зміст принципу суверенітету і які види суверенітету?

♦ Яка суть міжнаціональної згоди і шляхи її досягнення?

Економічна політика

1. Взаємозв’язок економіки і політики

Життєдіяльність людей характеризується широтою і розмаїтістю дій, вчинків, проявів. Особливе місце посідає діяльність, спрямована на перетворення природи з метою задоволення матеріальних потреб людей. Такий вид занять називається господарською діяльністю. Називають таку діяльність економічною. Поняття економіка — складне, багаторівневе і багатогранне. В англійській сучасній економічній теорії поняття економіка повторюється десятки разів, а в різних економічних категоріях — незліченну кількість. Але якщо систематизувати ці поняття, то можна умовно звести їх до обмеженої кількості визначень. Поняття економіка утворюється з двох понять — грецького oikos (ойкос) — будинок, господарство і nomos (номос) — закон, правило, — тобто закони, правила ведення домашнього господарства.

У сучасних умовах економіка — це наука про способи ведення господарства, внаслідок чого людина змінює, пристосовує речовини, засоби, багатства природи для своїх потреб. Економіка — сукупність галузей народного господарства, засобів та процесів, що використовуються людьми для забезпечення життєдіяльності. Система економічних відносин, що складаються між людьми в процесі суспільного відтворення (виробництва, розподілу, обміну, споживання) матеріальних благ і послуг.

Різні економічні школи по-різному інтерпретують характер економічних відносин, що складаються в суспільстві між людьми. Одні визначальну роль відводять відносинам присвоєння матеріальних умов виробництва, тобто відносинам власності. Інші головним фактором, що робить вирішальний вплив на всі сфери життєдіяльності людей, називають проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів. Але діяльність при обмежених ресурсах — це ще не економічний аспект. Англійський економіст Лайонел Роббінс вважає, що манна небесна хоча й обмежена, але її не можна ані обміняти, ані відкласти на користь іншого продукту. Людей вигнали з раю. Люди позбавлені вічного життя і необмежених благ. І якщо люди щось вибирають, то змушені відмовлятися від інших благ, від яких в інших умовах не відмовилися б. Економіка — це відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ в умовах обмеженості ресурсів, можливості їх альтернативного використання. Економічні відносини проявляються через систему суперечностей. Різноманітні соціальні спільності — класи, групи, індивіди — мають кожний свої інтереси, неминуче зустрічаються з інтересами інших суб’єктів. Щоб спільність людей у стосунках одного з одним не керувалася законами джунглів, вони змушені виробляти правила суспільної поведінки у всіх сферах і, насамперед, в економічній. Адже важко заперечувати пріоритет економічних інтересів, як би це не суперечило духовному початку людини.

Економічна політика народжується разом із державою, покликаною забезпечити захист інтересів різних соціальних спільностей. Економічна політика — поведінка держави в сфері економіки країни. Економіст Джеймс Кейнс розглядав економічну політику як загальну волю, втілену в державному регулюванні. Німецький економіст Вільгельм Ойкен під економічною політикою розумів сукупність державних заходів впливу на економічні процеси. Нобелівський лауреат з економіки Джеймс Бьюкенен вважав економічну політику процесом обміну між суб’єктом і державою, де кожен добровільно погоджується обмінювати частку витрат за змістом державних служб на послуги, одержувані спільно. Економіст Мілтон Фрідмен відносив економічну політику до мистецтва прийняття рішень, що дає можливість виявляти основну єдність кінцевої мети у представників різних економічних течій і сприяє подоланню розбіжностей. Отже, економічна політика, що здійснюється державою, урядом, — це система практичних заходів у сфері управління економікою щодо надання економічним процесам спрямованості відповідно до мети, завдань та інтересів країни.

У визначеннях поняття економічна політика чітко простежується тісний діалектичний взаємозв’язок економіки та політики. Взаємозв’язок економіки стає рельєфніший, якщо взяти до уваги сучасний науковий підхід розмежування на позитивну і нормативну функції економічної теорії. Якщо позитивна функція розглядає реальний економічний процес, тобто фіксує те, в якому становищі перебуває економіка, то нормативна функція уособлює судження про те, яким має бути економічний процес, тобто що повинно бути. Економічна політика виконує переважно практичну, нормативну функцію. Зрозуміло, взаємозв’язок економіки і політики глибший, аніж той, що здійснюють функції.

Визначальною у суперечності «економіка — політика» виступає економіка. Економіка первинна, визначає напрям діяльності політичних інститутів: уряду, політичних партій, громадських організацій. Економіка — сукупність економічних інтересів суб’єктів господарської діяльності. Суб’єкти господарювання структуруються в різні соціальні спільності зі своїми специфічними, тільки їм властивими інтересами, переважно економічними. За будь-якою дією — індивідуальною чи суспільно значущою — стоять інтереси. Щоб відстоювати їх в умовах плюралістичного суспільства, потрібні відповідні організаційні форми — політичні партії чи рухи, громадські організації, які виступають виразниками інтересів класів і соціальних спільностей. Не існує політичної партії, що виражає інтереси народу. Народ — занадто абстрактне поняття. В умовах вільної економіки і найманої праці одні соціальні спільності більше, а інші — менше здатні збільшувати і відстоювати свої інтереси. I хоча у відкритому суспільстві суперечності інтересів не стають антагоністичними, все-таки іноді вони можуть проявлятись досить гостро. Арбітром, який утримує протиборство соціальних спільностей в межах цивілізованості, що забезпечує певний баланс їх інтересів, виступають держава, уряд. Економічний процес формування і реалізації інтересів диктує урядовим структурам відповідну соціальну політику, спрямовану на узгодження суперечностей. Інакше виникають соціальні катаклізми, що загрожують основам існування держави. Усе це і дає підставу вважати політику концентрованим відображенням економіки.

Взаємозв’язок економіки і політики може бути позитивним і негативним. Візьмемо інфляцію. Чи правильне твердження, що інфляція об’єктивно властива ринковому господарству? Тільки частково, у незначній мірі. Більш обґрунтованою є інша думка. Інфляція — результат бездарної політики уряду. Прагнення держави жити не за достатками неминуче штовхає уряд до грошової емісії, здатної створити короткочасну ілюзію успіху. Якщо розумні межі порушені, інфляція наростає як сніговий клубок, тому має властивість підгодовуватися. Спіраль «зарплата — ціни» (інфляція попиту) здатна породити гіперінфляцію в сотні і тисячі відсотків на рік. Змішуючись з інфляцією витрат, гіперінфляція буквально знищує економіку країни, а з нею й уряд з його волюнтаристською економічною політикою. Черговий уряд вживає екстрених заходів погашення інфляції. Маніпулюючи грошово-кредитними і фіскальними інструментами, різко скорочуючи соціальні виплати, заморожуючи заробітну плату, уряд домагається скорочення грошової маси. Інфляція стримана. Нібито успіху досягнуто.