Розділ 3 Держава і політика

Дуже часто зустрічаємося з прикладами кричущого екологічного невігластва в усіх сферах діяльності. Як правило, природному середовищу завдається серйозна шкода не навмисно, а через незнання, тому що ліва рука не знає, то творить права. У результаті навіть блискучі інженерні рішення, реалізовані без урахування основних екологічних вимог, досить часто призводять до наслідків, які повністю перекреслюють запланований народногосподарський ефект і завдають фізичної та матеріальної шкоди людям, а іноді й економіці регіону. Іноді незначний прорахунок, нехтування, здавалося б, незначним нюансом становлять небезпеку. У таких умовах неприпустимими стають некомпетентність, упередженість і егоїстичність осіб, які приймають рішення, дають остаточне «добро» великим природоперетворюючим проектам.

Поштовх до розвитку екологічної освіти в Україні дала Міжурядова конференція з просвітництва в галузі навколишнього середовища, на якій визначена суть екологічної освіти в сучасних умовах. У Декларації конференції записано: правильно зрозуміла освіта у сфері навколишнього середовища повинна стати всебічною, триваючою впродовж усього життя, підготувати людину до життя, озброївши її розумінням основних проблем сучасного світу і давши їй навички і засоби, необхідні для того, щоб вона могла відігравати плідну роль у поліпшенні життя і захисті навколишнього середовища. Разом з тим визначено основні принципи і провідні напрями просвітництва в галузі охорони навколишнього середовища. Екологічна освіта повинна: по-перше, розглядати навколишнє середовище в усій повноті — природне і створене людиною, технологічне і соціально-екологічне, політичне, культурно-історичне, моральне, естетичне; по-друге, бути тривалим процесом, тобто починатися в дошкільному віці і продовжуватися на всіх стадіях формальної і неформальної освіти; по-третє, бути міждисциплінарною за суттю, включати спеціальний зміст у кожний навчальний предмет, створюючи можливість формування цілісної збалансованої перспективи; по-четверте, вивчати головні проблеми навколишнього середовища з урахуванням місцевих, національних, регіональних і міжнародних позицій, щоб отримати знання про умови навколишнього середовища в інших географічних регіонах; зосередитися на поточних і можливих ситуаціях навколишнього середовища, одночасно беручи до уваги історичну перспективу; роз’яснювати значення та необхідність місцевого, національного і міжнародного співробітництва та ін. На основі провідних принципів екологічної освіти визначено її мету. Це, насамперед, дати можливість людині зрозуміти складність навколишнього середовища, що є результатом взаємодії біологічних, фізичних, соціальних, економічних і культурних факторів, сприяти усвідомленню важливості навколишнього середовища для економічного, соціального і культурного розвитку.

Ще значна частина учнів слабко орієнтується в питаннях природокористування, не розбирається в суті екологічного апокаліпсису. I не випадково, що, відповідаючи на запитання: «Які навчальні предмети найбільше сприяють екологічній освіті?» — ніхто не назвав право; гуманітарним наукам, зокрема історії й літературі, відвели одні з останніх місць. А найбільше, на думку учнів, сприяють екологічній освіті біологія, географія і природознавство, хімія, астрономія і фізика.

Отже, викладачі предметів гуманітарного циклу, можливості яких у поширенні екологічних знань чималі, фактично самоусунулись від вирішення проблеми. Це зумовлює доцільність включення до системи шкільної освіти курсу «Молодь і навколишнє середовище». Основне ж навантаження з екологічної освіти лягає на біологію, географію, природознавство, хімію, та й то як додаток до спеціальних знань. До речі, з початку XXI ст. ситуація починає поліпшуватись. У школах, хоча й факультативно, але вводиться курс «Основи екологічних знань».

Література

Алексеев В. П. Очерки экологии человека. — М., 1993.

Алимов А. А., Случевский В. В. Век ХХ: экология и идеология. — Л., 1988.

Бачинський Г. А. Соціоекологія: український шлях у майбутнє. — К., 1996.

Білявський Г. О., Фурдуй Р. Основи екологічних знань. — К., 1995.

Веклич О. А. Эколого-экономические противоречия. — К., 1991.

Вернадский В. И. Размышления натуралиста. В 2-х т. — М., 1977.