TextBook По-перше, це її загальний характер. Держава виступає універсальною, невід’ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній. Держава діє на основі і в межах встановлених нею ж самою законів.
По-друге, суверенність держави. Держава володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб’єктів, діючих в межах її кордонів, інші держави повинні поважати принципи суверенітету і незалежності.
По-третє, примус. Держава уособлює публічну владу і підпорядковує всі прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспільстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуаціях, які визначаються законом. Масштаби державного примушення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей — життя і свободи — визначає особливу дієвість державної влади. Для виконання функції примушення у держави є засоби: зброя й інші ресурси влади та органи — армія, поліція (міліція), служба безпеки, суд і прокуратура.
По-четверте, завдяки наявності спеціального професійного апарату, держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами. Крім того відмітні ознаки держави доповнюються такими атрибутами: податки, територія, відділення публічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього населення, поява професіоналів-управлінців, політичної еліти; виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов’язкових для всього населення.
Функції державиФункції держави можна класифікувати як основні напрямки її діяльності, що виступають атрибутами її суверенності. Якщо за критерій взяти сферу реалізації мети, то можна виділити внутрішні і зовнішні функції держави.
В межах внутрішніх функцій — функція законотворча, пов’язана з підготовкою, розглядом і прийняттям законів; функція економічна, в якій держава виступає як підприємець, що координує економічний процес; функція соціальна, яка вимагає такої організації соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил; функція захисна, що диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу, крім того, культурно-виховна, пропагандистська та ін.
Зовнішні функції держави полягають у захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності, а також її різноманітних зв’язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб’єктами світового співтовариства.
Аналіз функцій доводить, що держава має складну внутрішню структуру, що включає різноманітні державно-правові інститути, організації та установи, наділені владними і управлінськими повноваженнями і утворює в сукупності державний механізм. У структурі державної влади виділяються представницькі органи (парламенти), виконавчі органи (кабінет міністрів, армія та ін.), судові органи і органи прокурорського нагляду і державного контролю. В літературі зустрічається й інший підхід до структури держави. До структури держави включаються органи влади та управління, управлінсько-бюрократичний і каральний апарати. Структура і повноваження органів влади і управління, управлінсько-бюрократичний і каральні апарати та ін. залежать від форми держави, а на їх функціонування впливає політичний режим.
2. Форми політичного правління і державного устрою
Конституція
У сучасному світі більшість держав формується і функціонує на основі конституції — основного закону держави. Конституція фіксує відносно стабільні норми і правила, що визначають устрій держави, принципи її організації, засоби політичного волевиявлення, прийняття рішень, а також становище особи в державі. Конституція — основний закон держави, який визначає основи суспільного і державного ладу, систему державних органів, порядок їх утворення і діяльності, права і обов’язки громадян. Суть конституції в тому, щоб основний закони держави взагалі і закони, що стосуються виборчого права і представницьких установ, їх компетенції тощо, відображали дійсне співвідношення політичних сил в суспільстві.
В сучасних умовах у демократичних державах, звичайно, конституції складаються з двох найважливіших частин. В першій визначаються норми взаємовідносин громадян і держави, права особи, затверджується правова рівність всіх громадян і заборона дискримінації. Друга частина містить характеристику держави (республіка, монархія, федерація та ін.), статус різноманітних гілок влади, правила взаємовідносин парламенту, президента, уряду, суду, а також структуру і порядок функціонування органів управління.
Конституції мають давню історію: ще в кінці XVIII ст. в США приймається «Білль про права», тоді ж у Франції проголошуються «Декларація прав людини і громадянина» і конституція. Хоча ряд правових документів, що фактично мають характер конституційних актів, з’явився ще раніше — в 1215, 1628, 1679 і в 1689 роках у Великобританії. З XVIII ст. у політичній думці широко вживається поняття конституціоналізм. Конституціоналізм трактується як наявність законів або конституцій, що регулюють державне правління. В Англії, Франції та інших країнах поняття конституціоналізм зводиться просто до набору юридичних і неюридичних законів, на підставі яких створюється система правління. Ще й тепер у ряді країн не встановлене підпорядкування урядової діяльності якомусь єдиному конституційному документу, акту. Майже в кожній другій країні світу конституціоналізм означає набір чисто юридичних законів. Та багато політологів, соціологів, юристів визначають конституціоналізм як встановлення і функціонування політичних систем, яким притаманна обмеженість влади. В таких системах, як правило, є закони про громадянські, політичні і економічні права і свободи громадян, що поряд з іншими структурними елементами наперед визначені для захисту прав особи від незаконного примусу з боку держави. В усіх конституційних державах протягом тривалого періоду за допомогою конституції здійснюється регулювання політичного життя. Однак реальна тривалість дії конституцій в різних країнах неоднакова. Так, у Франції вже приймались 16 конституцій, а в США і тепер діє їх перша конституція, в яку внесено всього лише 26 поправок. Більш ніж 200-річне існування конституції США не означає, що вона не зазнала значних змін згідно з вимогами суспільства. Конституційна новизна виявилася тут не стільки в прийнятих поправках, скільки в зміні тлумачення ряду статей Основного Закону Верховним федеральним судом Америки, що наділений правом прийняття остаточних рішень інтерпретації, тобто тлумачення змісту закону.
Важливим показником конституційності держави є не лише наявність демократичної конституції, але й її реальна реалізація в державному устрої і організації, невпинне виконання органами влади, установами і всіма громадянами. Разом з тим не можна розглядати конституцію як щось незмінне. Діючі конституції включають ті положення, що вже дають життя і що будуть виправлятися і доповнюватися практичним пристосуванням їх до життя.
Форми політичного правлінняУстрій, лад держави характеризують її форми. В формах визначені організація і принципи функціонування верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, службових осіб і громадян. Традиційно форма держави включає форму правління і форму територіального (державного) устрою. Політичні форми сучасних держав складалися протягом століть. На них впливали економічний лад, розташування класових, соціальних сил, історичні традиції, міжнародне становище країни та ін. Форма держави охоплює засоби і способи правління і державний устрій, що визначають організацію верховної влади, принципи взаємовідносин державних органів і владних структур, територіальну організацію держави, співвідношення її в цілому і складових частин, а також включає політичний режим, тобто систему методів, за допомогою яких панівний клас здійснює владу. Якщо форма правління і форма державного устрою розкривають структурну сторону держави, то політичний режим — функціональну. Форма правління становить організацію верховної влади, визначає структуру вищих державних органів і принципи їх формування, організації, взаємовідносин (статус законодавчої, виконавчої і судової влади та ін.).
Форми правління діляться за способами організації влади, за її формальним джерелом. В сучасних умовах розрізняють дві основні форми правління: монархія і республіка. В монархії джерелом влади є одна особа — монарх (цар, король тощо). В республіці джерелом влади є народ.
МонархіяМонархія (грец. monarchia — єдиновладдя) — форма держави, що існувала тисячоліттями, в якій джерелом державної влади вважається монарх і його влада передається спадково і не залежить від волі виборців. Існує декілька різновидів монархічної форми правління: абсолютна монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман) — всевладдя глави держави; конституційна монархія — держава, в якій повноваження монарха обмежені конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі — уряду, тобто монарх царює, але не управляє (Великобританія і Північна Ірландія, Королівство Швеція, Іспанія). Конституційна монархія поділяється на дуалістичну, тобто подвійну (Йорданія, Кувейт, Марокко), в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково — законодавчою, і парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями і лише частково виконавчими, а інколи має також право вето на рішення парламенту, яким практично не користується. Більшість сучасних демократичних монархій — парламентські монархії. Уряд в них формується парламентом і підзвітний парламенту, а не монарху. Абсолютна монархія, що існувала в Росії до кінця XIX ст., в сучасних умовах є в дуже обмеженій кількості країн і характеризується зосередженням у руках правителя законодавчої, виконавчої і судової влад. Такий вид монархії розглядався багатьма політичними мислителями, особливо консерваторами — Нікколо Макіавеллі, Жаном Боденом, Кирилом Побєдоносцевим, Костянтином Леонтьєвим та ін. — як найбільш досконала форма державного життя, що забезпечує стабільність суспільства та його єдність. Її переваги, на думку Жана Бодена та ін., полягають в неподільності верховної влади, її постійності (особливо для спадкових монархій). Жан Боден визнав право на вбивство монарха, що узурпував владу, право службових осіб не виконувати несправедливі закони. В дуалістичній монархії монарх здійснює здебільшого виконавчу владу з правом вето на закони, прийняті парламентом, та правом розпуску парламенту. В найбільш розповсюджених у сучасних умовах парламентарних монархіях, що за організацією та характером політичного режиму не набагато відрізняються від республік, влада монарха має здебільшого символічний, часто представницький характер. Рішення монарха тут мають схвалюватися парламентом або урядом. У виборних монархіях володар обирається на певний термін. Теократична монархія (Катар, Оман та ін.) відрізняється високою політичною роллю церкви, частим суміщенням у монарха вищої державної і церковної влад.
В сучасних умовах у світі існує близько 40 монархій, а формально — понад 70, тобто в специфічній формі монархія зберігається майже в третині всіх країн світу, в тому числі у восьми державах Західної Європи: Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін. В ряді країн Співдружності, очолюваної Великобританією, — в Канаді, Австралії та ін. — главою держави юридично вважається королева Великобританії. Збереження монархії в сучасних умовах пояснюється історичними, національними особливостями країн, розстановкою владних і соціальних сил та іншими факторами політичного життя. Сучасні парламентські монархії, віддаючи данину політичній традиції і підтримуючи повагу громадян до держави, фактично мало відрізняються від республік. Так, у країнах, де довго існували феодальні або родоплемінні відносини, і тепер зберігається абсолютна монархія (Бруней, Саудівська Аравія та ін.). Абсолютна монархія — остання форма феодальної держави в період становлення капіталізму. В різноманітних країнах абсолютизм мав свої модифікації. В Англії і Франції абсолютизм був знищений в ході ранніх буржуазних революцій XVII—XVIII ст. У країнах більш уповільненого капіталістичного розвитку сталися поступові перетворення абсолютної монархії. Там же, де боротьба феодалів і буржуазії завершилася компромісами, зберігається конституційна парламентська монархія (Великобританія, Швеція, Іспанія та ін.). Форма державного устрою сама по собі мало впливає на процес соціально-економічного розвитку. Так, королівство Непал входить до числа найменш розвинених країн, а королівство Швеція або імператорська Японія стали індустріальними гігантами. Найбільш розповсюдженою формою монархії є парламентська. Влада монарха не розповсюджується на сферу законодавчої діяльності і значно обмежена в сфері управління. Закони приймає парламент, а монарх практично не володіє правом вето. Фактичне управління країною здійснює уряд на чолі з прем’єр-міністром. Уряд відповідальний перед парламентом, а не монархом. Монарх виконує чисто представницькі функції.
В сучасних умовах найбільш розповсюдженою формою правління є республіканська, в якій джерело влади — народ. Республіка — форма правління, при якій глава держави (президент) — виборний і змінюваний, а його влада вважається похідною від представницького органу або виборців. В сучасному світі республіканська форма правління має три різновиди: президентську, парламентську і змішану.
ПрезидентствоВ процесі розвитку демократичних форм державного устрою, формування політичної системи виникає і розповсюджується інститут президентської влади.
Виникнення президентства припадає на середину XVIII ст., коли в Сполучених Штатах Америки вперше конституційно введена посада президента — глави держави. З моменту появи системи президентства політична думка приділяє значну увагу обґрунтуванню і ефективності президентського правління. Щоправда, на початкових етапах дослідження президентського правління обмежувалися з’ясуванням певних рис і якостей особи президента. Так, у книзі «Американське суспільство» англійський дипломат, юрист Джон Брайс визначає особистість президента як збільшену копію губернатора і зменшену копію короля Англії. Наявність унікальних аспектів державного правління визнає в системі президентства французький дослідник Шарль Алексіс Токвіль. У книзі «Демократія в Америці» Алексіс Токвіль відзначає, що президент, займаючи посаду, виставляє свою честь і життя заставою того, що буде розумно користуватися владою, що престиж президентської влади підвищується при більш активній участі США в міжнародних відносинах. Але вже з середини 30-х років XX ст. президентське правління стає об’єктом широкого вивчення соціологами і політологами. Справа в тому, що тоді до правління в США приходить Франклін Делано Рузвельт. В сферу його діяльності як президента перейшло багато економічних і соціальних функцій, що входили раніше до компетенції регіональних структур влади. Важка економічна криза 30-х років в США призвела до повного фінансового краху міст, графств, штатів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3 Держава і політика“ на сторінці 2. Приємного читання.