TextBook Риси політичного життя
Політична уніфікація життя на основі єдиного політичного інтересу. Політичне спрямування всіх видів життєдіяльності суспільства на сприяння злиттю націй.
Міське і сільське, робітниче й селянське політичне життя стягувалися в один вузол встановленням державної монополії на владу, власність, ідеологію і культуру.
Згортання політичного життя на великих територіях країни, навіть повне припинення його в окремих місцях у зв’язку з демографічними змінами. Виникнення нестабільних, випадкових, тимчасових, слабких політичних структур, не здатних забезпечити нормальне політичне функціонування суспільства.
Повний розвал політичного життя, що історично склалося, і привнесення насильницьких, історично не перевірених, політичних форм.
Погляд на людину як на політичний «гвинтик», вмонтований до політичного механізму. Відчуження особи від влади і від себе. Знеособлення політичної діяльності мас. Встановлення «залізної завіси», що політично забороняла будь-які соціально-політичні зв’язки, вільні міжнародні недержавні форми життєдіяльності соціальних спільнот, окремих осіб.
3. Авторитаризм
Поняття авторитаризмуПоняття авторитаризм, або авторитарна влада, частково застосовується при характеристиці тотальної політичної системи. Однак поняття тоталітаризм і авторитаризм не тотожні. Авторитарні політичні системи займають проміжне місце між демократією і тоталітаризмом. Справді, за диктаторською природою влади, не обмеженою законами і демократизмом, авторитарний режим близький до тоталітарного. Збереженням автономності окремих суспільних сфер, і, особливо, приватного життя, в яке держава не втручається своїм контролем і регулюванням, авторитаризм близький до демократії.
Авторитаризм — політичний режим, встановлений або нав’язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини або в окремому органі влади, і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об’єднань, союзів тощо); формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятивного змісту політичних процедур та інститутів, що пов’язують державу і суспільство. Авторитаризм взагалі притаманний владі і політиці, але основи і ступінь його зростання різноманітні: природні якості політичного лідера (авторитарної, владної особистості), розумні, раціональні, справедливі дії якого викликані необхідністю особливого роду ситуації: стан війни, суспільна криза тощо, соціальні (виникнення соціальних або національних конфліктів) та ін. аж до ірраціональних, коли авторитаризм переходить у крайню форму, — тоталітаризм, деспотизм. Авторитарно всякий наказ волі влади суспільству — нав’язана йому, а не прийнята добровільно і усвідомлена поведінка. Об’єктивність авторитаризму може бути пов’язана з активною перетворюючою діяльністю влади. Три ознаки або властивості авторитаризму відрізняють його від інших типів прояву влади і звичайно поєднуються: по-перше, централізація влади; по-друге, безапеляційний командний засіб керівництва; по-третє, безумовне підкорення. Всі властивості авторитаризму зводяться до акценту на примушенні до возвеличування волі особи, яка управляє, придушенні волі та свободи підлеглих і суспільства в поєднанні з обвинуваченням демократичних режимів у неспроможності згуртування народу, встановлення порядку і вирішення суспільних проблем. З таких позицій у 30-х роках в Німеччині створювалася ідеологічна та політична доктрина авторитарної держави. Встановлення авторитарної диктатури відбувається, як правило, на тлі економічної кризи, розгулу злочинності і корумпованості всіх верств влади. Виникнення авторитарних режимів є наслідок, результат нестабільності перехідних періодів суспільного розвитку.
Особливості авторитаризмуАвторитарній політичній системі притаманні специфічні риси. По-перше, носієм політичної влади виступає одна людина (монарх, тиран тощо) або група осіб (військова хунта та ін.). Здійснюється монополізація влади і політичної діяльності вузькою групою осіб, не допускається утворення політичної опозиції існуючому режиму. По-друге, виникнення неконтрольованих владою сфер суспільного життя: незалежних профспілок, професійних об’єднань творчої інтелігенції, молодіжних організацій, економічних структур. Невтручання держави в економіку, заохочення ринкових механізмів саморегулювання суспільного життя. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. По-третє, всіляке заохочення владою прагнення людей до трудової активності, до придбання власності, акцій, до участі в різноманітних економічних програмах. Наявність жорсткої податкової політики в умовах авторитарного режиму поєднується з цільовими державними кредитами на розвиток галузей матеріального виробництва. Держава бере на себе фінансування програм у сфері науки, культури, освіти, охорони здоров’я. Опора, в разі необхідності, — на силові структури, що покликані оберігати безпеку режиму, суспільний порядок, охорону кордонів держави.
Політична поведінка влади при авторитарному режимі характеризується високим рівнем економічної, політичної та правової компетентності, що дозволяє швидко й ефектно здійснювати реорганізацію суспільних структур і концентрувати зусилля на вирішенні найбільш важливих проблем. Дати визначення авторитарним системам дуже важко. На відміну від тоталітаризму, автократія — влада, основана на якому-небудь авторитеті, не встановлена шляхом демократичної процедури (авторитарна влада), а тоталітаризм — влада, що не знає жодного іншого «авторитету», окрім зовнішнього примушення, прямого насильства (тоталітарна влада).
Чим же відрізняються авторитарні системи від тоталітаризму? Найважливіша відмінність полягає в тому, що авторитарна влада не має тоталітарних амбіцій. Авторитарні режими не мають єдиної ідеології, вони швидше засновані на розмитій концепції національного інтересу. Авторитарний режим — це режим, що має основу беззаперечного підпорядкування владі всіх сфер суспільства та пов’язаний із деспотичною владою однієї особи (монарх, диктатор) або групи осіб (військові та релігійні клани).
В сучасному світі авторитарні режими мають ряд різновидностей: теократичний (Іран після 1979 р.); неототалітарний режим в умовах існування масових політичних партій (Мексика); військове правління, за якого політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена; персоніфікований режим, коли влада належить лідеру без сильних інститутів влади, за винятком поліції (Саддам Хусейн в Іраку). І, нарешті, є ще одна категорія авторитарних режимів, що вже зникає, — монархія. Не всі монархії авторитарні. В Європі — Англія, Норвегія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Іспанія — монархії, що існують в системах парламентської демократії. Йдеться про монархії в найменш розвинених країнах, де монарху належить вся повнота влади (Марокко, Йорданія, Саудівська Аравія та ін.). Залежно від конкретно-історичних обставин, авторитарний режим може орієнтуватися не тільки на демократію, але й на тоталітаризм. Історичний факт: відбулося переростання авторитарного режиму на Кубі в тоталітарний політичний режим. Водночас авторитаризм в Іспанії, Південній Кореї, Аргентині, Чилі поступово еволюціонував у демократію.
В посттоталітарній Україні присутні елементи авторитаризму. По-перше, постійно проявляється тенденція до посилення виконавчої влади за рахунок ослаблення влади законодавчої та її концентрації в руках одного лідера. Причому, всі гілки виконавчої влади, від президента до силових міністерств, вимагають для себе ледь не виняткових повноважень. По-друге, поява різноманітних форм власності сприяє створюванню елементів громадянського суспільства. По-третє, практична відсутність принципу гласності в діяльності органів державної влади і реальної відповідальності керівників за результати своєї діяльності. По-четверте, широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (президента та уряду). Але, мабуть, головне в авторитаризмі посттоталітарного суспільства — спроможність поєднувати економічний розвиток на базі пріоритету приватної власності і ринкової економіки з надбанням почуття особистої відповідальності громадянами. А це, певно, сприяє руйнуванню тоталітарних структур і створенню дієздатних демократичних інститутів.
Історично авторитаризм існував у різних формах в найрізноманітніші епохи і в різноманітних країнах: античні грецькі і східні деспотії і тиранії — Персія, Спарта і багато інших феодальних абсолютистських режимів та ін. Теорія абсолютизму вперше розроблена на початку XIX ст. ультраконсервативними і реакційними теоретиками Жоржем де Ментром і Леоном де Бональдом як відповідь на Французьку революцію і соціалістичні рухи. З розвитком індустріального суспільства ідея авторитаризму стала набирати відтінків конструктивної політичної ідеології, у Жоржа де Ментра контрреволюційна ідея порядку втратила монархічну орієнтацію, відпала концепція абсолютистського авторитаризму: абсолютна і незалежна від людей влада короля — це причина політики; його міністри (апарат влади) — це засоби; суспільство підданих, що підкоряється, — це результат. У XIX ст. авторитаризм стає постійною і важливою течією німецької політичної думки і поповнюється ідеями національної і державної єдності, які авторитаризм мав реалізувати. До кінця століття авторитаризм став розглядатися як засіб потужної національної і соціальної мобілізації, управління згори процесом державного будівництва. В першій половині XX ст. показова авторитарна доктрина вкрай правого французького ідеолога і політика Шарля Морраса, для якого індустріалізація, проникнення держави в суспільство, висока мобілізація народу — засіб здійснення політики. Авторитаризм дедалі частіше стає націоналістичним, антидемократичним.
4. Ліберально-демократичний режим
Авторитарний політичний режим, допускаючий і культивуючий окремі демократичні інститути — необхідний етап суспільної еволюції від тоталітаризму до демократії. Але такий режим відгороджує маси від сфери політичної діяльності, спрямовуючи їх активність винятково в русло економічних інтересів. У тих же випадках, коли суспільство охоплюють політичні пристрасті, що не дозволяють утвердитися режиму авторитаризму, коли еволюційні процеси порушують лише верховні політичні аспекти суспільного ладу, тоді формується інший політичний режим — ліберальний.
Ліберальний політичний режимВ умовах ліберального політичного режиму за усієї різноманітності форм власності зберігається пріоритет суспільної власності на засоби виробництва. Але, на відміну від тоталітарного суспільства, що також засновується на пріоритеті суспільної власності, тепер допускається діяльність політичних партій, які представляють весь спектр групових інтересів. Влада постійно веде діалог з представниками політичних партій у владних структурах.
Ліберальний режим мав місце в країнах Західної Європи, де до влади приходили соціалісти (Швеція, Фінляндія, Франція). Але виникав ліберальний режим в умовах економіки, яка ефективно розвивається, і в суспільстві, що вже йде по демократичному шляху. Соціалістичний експеримент в таких умовах переслідував зовсім певну мету: знайти оптимальну рівновагу між свободою особистості і суспільними інтересами. Застосовуючи засоби насилля, соціалісти, не заперечуючи в далекому майбутньому необхідності заміни приватної власності суспільною, спробували підпорядкувати державному контролю і регулюванню основні сфери виробництва та споживання. Але, ініціювавши бурхливий розвиток політичних свобод, гласності, врахування суспільної думки, альтернативних політичних і державних структур, ліберальний режим зазнає краху у сфері економіки — її ефективність різко впала вже на перших кроках націоналізації.
В сучасних умовах соціалісти Франції та Іспанії, що перебувають біля влади, відмовилися від ідеї націоналізації економіки, вбачаючи її руйнівний вплив. Більш того, процеси роздержавлення ведуться саме за їх наполяганням. Але соціалісти не відмовилися від утопічної ідеї про можливість одночасного досягнення повної рівності людей і соціальної справедливості. Привабливість соціалістичних ідей, як і ліберального політичного режиму, тепер невелика в країнах так званого «далекого зарубіжжя», але продовжує залишатися предметом дискусій в політичних колах Співдружності Незалежних Держав і демократичних країнах Східної Європи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3 Держава і політика“ на сторінці 9. Приємного читання.