Московитія проти України: політика, культура...

Ця шапка допомогла нам вистояти в лихій війні з фашистами, допомагала засівати поля пшеницею і відбудовувати шахти Донбасу в 1947 р., як це робив мій батько, в штольні по коліна у воді, зводити нові металургійні велетні-заводи, фабрики… Вона є оздобою разом з архангелом Михаїлом золотоголового Києва — його архітектурно-будівельних перлин, проспектів, майданів, його невимовної міської краси, що поставила сучасний Київ на один щабель з найкрасивішими столицями Європи.

Вона була оздобою помаранчевого київського Майдану, і в її сяєві діамантів молода Україна послала своїм побратимам і посестрам усіх земель сердечні волевиявлення дружби, довір’я, наставлення творити добро, незалежно від місця призначення — на Єлисейських полях, на Унтер дер Лінден, Тайм-сквері чи П’ятій авеню.

Вітаю тебе, моя плането! Бережімо себе од самих себе, з нами помаранчеві квіти! Хай розвиваються над планетою фани любові до ближнього, до природи, фани милосердя в дусі матінки Терези. То — заповіти, заклики, мрії, сновидіння, неспокій і велика людяність київської шапки Мономаха! То є заповіт великого київського князя Володимира Мономаха нам, через тисячоліття чуємо його голос — берегти єдність рідної землі, не дати її на поталу медведчукам, бакаям.

Один з українських мистецьких журналів — «Музейний провулок» у радісних тонах одним з перших сприйняв барви Майдану, уже в грудневому номері 2004 р. означивши: «Ми разом і нас не подолати!». Словом солідарності Майдан підтримав (двічі сюди приїжджаючи) Лех Валенса, закликав українців не зупинятися на півдорозі до Свободи «батько оксамитової революції» з Чехії Вацлав Гавел (із помаранчевим бантом на лацкані піджака), свою віру в нашу перемогу екстраполювали нам великі люди світу — Папа Римський Іоан Павло II, рок-виконавці Стінг, Джо Коккер та Юрій Шевчук, футболіст Франц Беккенбауер, боксери Клички, лідери провідних країн світу. «Україна зруйнувала другу берлінську cтіну», — констатував натхненник першого руйнування стіни — залізної завіси Михайло Горбачов. На свої засідання депутати Європарламенту приходили з атрибутами помаранчевого кольору… 3.

Київська — з Князівського часового простору — шапка Мономаха таїть зерна християнства, любові до ближнього, пошанівок дітей до батьків. Цю шапку відстоювали в борінні шістдесятники. Їх жорстоко карала система. У листах вони намагалися розповісти правду жахливого буття. Треба було ці листи зберегти для історії. І це робили безстрашно сміливі патріоти! Ось що згадував видатний правозахисник Семен Глузман, ділячись з автором цих рядків спогадами (від 10 травня 1994 р.): «Там, в пакунках — листи до мене колишніх зеків. Повинен пояснити: я зовсім не тому передавав таємно через кордони ті пакунки, щоб зберегти листи Світличного, Стуса, Марченка... Не про них я тоді думав. Ті, відомі світові зеки вже тоді мали своє «особисте обличчя», їх знав вільний світ, знав їхню творчість, їхні думки... Вони, навіть мертві, вже залишились виразними в Історії.

Думав я про інших. Про невідомих світові солдатів сумління, не дуже обізнаних в книжках, старих в’язнів з визвольних рухів (чи з опору, так воно точніше) України і Прибалтики. Від них залишились лише ці листи. Більш нічого. Зовсім нічого. Від моїх табірних друзів і вчителів.

А я чекав нового арешту. Останнього. І разом зі мною мали забрати їх. Назавжди. Я чекав арешту. Тому я відвіз всі ті листи, фотографії, поштівки до Олени Боннер, а вона передала їх далі...

У цих листах — історія. Не академічна, жива історія. Вона розмовляє!»4.

У цих листах, сміємо думати, живе також історія про нашу київську князівську шапку Володимира Мономаха. Хто боровся за вільну незалежну Україну — той боровся за правду про шапку Мономаха. У Москві мають підробку і нею гендлюють. Най, живу історію не прогендлюєш. Тому київська шапка Володимира Мономаха — цінна реліквія, яку не змогла привласнити Москва разом з козацькими клейнодами, видатними пам’ятками України-Русі, символами української державності, Києвом, запорозькою Хортицею, Батурином, Конотопом, Крутами.

Своя, наша київська шапка Мономаха — на головах братів Кличків, які донесли блиск переможних нью-йоркських вогнів до київського Майдану, які уславили своїми величними перемогами Україну, які ген-ген тую нашу славу пронесли через народи і які одягли помаранчеві знаки в ім’я Свободи і Народу, об’єднавши ці два величні поняття — Свобода і Народ з величним ім’ям Кличко.

Ющенко кинув на Майдані у листопадові дні гасло: «Клич-ко! Клич-ко!» — і помаранчевий майдан з любов’ю ладен був нести на раменах своїх улюблених героїв. Хрещатик помаранчевий зачаровано скандував «Клич-ко!», і луна про їхній мужній громадянський вибір, патріотичний чин сколихнула молодечі серця, згуртувала, зібрала, спружинила усіх біля сталевого символу Кличків, додала Україні сили, відваги, мужності, жадання стояти непорушно!

Чи збагнув це з висоти свого росту Путін? Чи зрозумів тоді цю настроєву велич Янукович, який відважився йти кандидатом у президенти після того, коли велетенський проіржавілий механізм кучмогонства поставив фальшиву карту на його ім’я?

Чи усвідомив Кучма, скільки біди натворив, який гріх взяв на душу, свідомо розколовши Народ на східняків і західняків, в ту фатальну мить, коли з медведчуками почав азартно грати в покер на Януковича? Від міністра до голови сільської ради — усі, хто був залежний від бюджетних грошей, отримали жорсткі накази і побачили воднораз перед своїми носами януковичівські бандитські кулаки: стояти міцно за Януковича!

Провина Сергія Тигіпка, начальника штабу команди Януковича, тодішнього президента Національного банку України не має і не матиме історичного виправдання — безмір бюджетних грошей пішов не в економіку для добробуту людей, ті гроші були вилучені з внутрішнього ринку, полетіли мішками в бездонне море кучмозрадництва. Повинен відповісти Тигіпко за свою зраду народу України!

Славетна шапка Мономаха — на юних головах чарівної Руслани, Святослава Вакарчука, Марії Бурмаки, Альони Вінницької, Олександра Пономарьова, Тараса Петриненка, Олега Скрипки, групи «Тартак»! Ми захоплені вашими голосами, бо ви, запалені сяєвом свободи, несете нову, направду модерну музичну культуру, бо ви є нашими улюбленими хлопцями і дівчатами, бо за те, що ви такі є, а не інші, ми вас шануємо і любимо.

Будьмо!..

Так!..

Будьте з нами наші рок, брейк-данс, хіп-хоп, реп, будьте во стократ у кожній дискотеці і пройдіться — переможною ходою — до столичного палацу «Україна» (де той месія, який вижене приїжджих гендлярів зі столичної концертної зали?).

…Ви, перелітні птахи-круки шоу бізнесу, що злітаєтеся з Москви до палацу «Україна», що воронням кружляєте над українськими філармоніями, музичними клубами, театрами — теж дотягнутися хочете до шапки Мономаха? Не про вас нині мова, наші українські друзі Малинін, Розенбаум, дискотека «Аварія», групи «Smesh», «Машина времени», ми вас любимо і шануємо, ми вас кликали: ходіть з нами, на помаранчевий Майдан і наші помаранчеві надії повезіть до Москви!

Леонідові Кучмі не до вподоби були наші смаки — біля нього сплело гніздо своє коло шоуменів: Ян Табачник, Йосип Кобзон… — йому підспівували і йому награвали.