Московитія проти України: політика, культура...

12 Курицын В. Жизнь Клима Самгина. Том первый. Краснопилля + Киев. Июль-98 // Октябрь. — 1998. — № 10. — С. 184–187.

13 Мерейдер Ю. В традициях христианского персонализма // Новый мир. — 1999. — № 1. — С 221.

14 Кантор В. Лишенные наследства. К проблеме смены поколений в России // Октябрь. — 1996. — № 10. — С 170.

15 Щердаков В. По законам нравственности // Октябрь. — 1996. — № 6. — С. 141–142.

16 Там само. — С. 153.

НЕ ЗГУБІМО СВОЮ ШАПКУ МОНОМАХА!

Дайте спокій з царською шапкою Мономаха, будьте розважливі і мудрі! Одні: з Москви заберімо шапку Мономаха! Другі: нема там тієї шапки! Треті: шапкою Мономаха Москва приховує свою історичну ницість (король голий!). Четверті: ось в Ярославлі поставили пам’ятник київському князеві Ярославові Мудрому. П’яті (для підсилення): іще хай ставлять генералам Вашингтону, Болівару, Свободі, Тіто, князю Понятовському, Дубчеку (якому кадебісти вибивали зуби 1968 р. в Ужгороді для увічнення в Празі ідеї більшовицької державності). Поставимо на московських просторах монументи: вони — усі з легалізованих російських «революційно-демократичних» рухів!

То котра шапка Мономаха наша? Великодержавна, імперська, народам ненависна, загарбницька, злодійська, з двоголовим орлом — від Атлантики до Тихого і від Льодовитого до Індійського? Яка та шапка? Що Шевченка скувала на десять каторжних літ? Що мучила Грабовського? Що «ствердила» під «захистом» автоматів НКВС повоєнний «духовний» собор, викатрупила дощенту усю українську духовну еліту, замучила усіх екзархів, осквернила, розікрала усі духовні святині, реліквії, оголила церкви, з соборів влаштувала стайні, комори, стодоли, а господарів села винищила, натомість «вивела» гени люмпена, зомбі? Що сатанинською мітлою вимела найдостойніші людські уявлення про честь, рід, порядок, цноту, звела волю особистості до чуття колективного, а почуття родини підмінила смердом соціуму, вірою у вселенську комуну?!

Одну релігію викорчувала — іншу «релігію» змайструвала через «інтелекти» недоумків, підлих аморальних дурисвітів, покручів, вихрестів, пройдисвітів, злодіїв, вбивць, різномастих Клюєвих, Прутиків, Павловських, Гельманів, Сургучових, Олександрів Даниловичів, Засух, Бакаїв, Бодуланів, Тигіпків, Медведчуків, Колесникових, душогубів, психопатів, вивела лінію вбивства особистості до почуття колективної «моралі». Цькувала усю українську еліту упродовж ХХ ст. — згноїла її, напилася невинною крівцею в концтаборах, вигубила в психушках, вистріляла прицільно в катівнях НКВС.

Де ця знакова шапка? Якою, «прикриваючись», тягнули на північ з півдня усе — мудрих людей, красивих дівчат; архіви — історичну пам’ять; духовні джерела — церковні письмена, музейні цінності; реліквії історичної слави — козацькі клейноди; возами — пшеницю, мед, олію, ягоди, масло, молоко, м’ясо, цукор, шкури, хутро, сіль; школи — з півдня на північ, найвидатніші достойники, найінтелігентніші з-поміж таких самих — усе летіло на північ, «зліталося» за велінням царя, російського патріархату та імперсько-жандармського кулака.

І в ім’я «шапки Мономаха» — чорними круками Соловки, Воркута, Магадан, Біломорканал, красноярські джунглі, іркутські прерії, мордовські «пляжі», дніпропетровські цирульні, в ім’я імперії — облуда, підлість, масові і «тихі» замовні вбивства. В ім’я цієї клятої сатанинської імперії велися війни в Кореї, Китаї, на Кубі, в Анголі, Чилі, в Афганістані, Ірані, Югославії, Чечні!

В ім’я «шапки Мономаха» світ раптово перевернувся: диявол заіржав і, згорнувши чорну землю, у подобі імперської «шапки Мономаха», скажімо, Петра І, Катерини ІІ, Сталіна, посягнув на світ — на його свободу, демократію, право на вільне життя, на зоряний світанок і тихий вечір, на зораний лан і затишні поля, на зібране збіжжя і молодість Стуса, на пісню Івасюка і карпатські ліси, на чорнобильську ікону і шахтарську працю, на офіцерський гонор, на жіночу честь, на материнську ласку, на дідівську повагу, на сторінку з Біблії, на рядок з Куліша, Чайковського, Чупринки, на тихі сльози Софії Налепинської-Бойчук; він зродив байдужість, рабськість, сліпу покору.

В ім’я імперської «шапки Мономаха» підсипали Ющенкові діоксин, а при тім знайшлися кілери—шугаї-москвітіни, що отримали завдання Ющенка вбити. А чи не хотіли до того Юлію Тимошенко згноїти в тюрмі? Терор!

На тій самодержавній «шапці Мономаха» витівки Талейрана чи Нерона виглядають, у порівнянні з кремлівськими іграми, невинною забавою, молодечою звитягою, відчайдушною бравадою: чи снилося Талейранові, а далі усім його послідовникам, сукупно з Кортесами, Торквемедами, чи наснилася їм усім з китайськими мандаринами сукупно жахливо потворна містерія кремлівського бестіарію?!

Що то за таємнича «шапка Мономаха», коли сотні тисяч вирізувалися під корінь, коли мільйони винищувались заради прийдешнього люмпену — осла без роду та імені, безбатченка і вселенського зайди, коли дитя привчали відректися від мами, а маму перетворювали у кремлівську відьму? Що то за «шапка», під якою не було голови, а в тілі не було серця, а з серця майстрували поліцейські підошви?! На якому гвіздку царсько-більшовицьких катівень висіла та «шапка»? На тому, що цар Петро I розпинав Христа, чи п’яний Синод програв у карти бібліотеку Києво-Могилянської академії? На якому в Оренбурзі прогримів залп чи в Парижі 25 травня 1926 р. на розі вулиці Расіна і бульвару Сен Мішель хряснули револьверні постріли? На тому гвіздку, де розіп’яли варшавське повстання, будапештську революцію чи вибілили до асфальтової чистоти новоросійських бунтарів? Чи вивели на чисту воду наскрізь прогниле російське самодержавство, а опісля — його чекістсько-безсмертних копачів з боннівсько-симбірськими «апостолами»?

Де оті «цвяхи» — реліквії сатанинства, людиноненависництва, тиранії, кровожерства, жадоби війн, національного розбрату, релігійного політиканства — в Грановитих палатах, у патріарших покоях, у підводних човнах, що чумакують по світах, або в мармурових стінах сочинських дач, на Курильських островах, у памірських ущелинах, в закарпатських закапелках, придністровських плавнях, у таврійських степах, білоруських борах, болгарських, угорських виноградниках, фінських заповідниках? Ясно, що нема їх у гданських штольнях, у «берлінських мурах», нема їх на майданах швейцарської федерації чи скандинавської демократії — нема в цих благословенних краях місць для гвіздків сатанинської психології й плебейсько-злидарської філософії — й не буде ніколи!

Даємо волю імперській «шапці Мономаха» бурлакувати по світу — в Севастополі осіла задрипаним флотом, у Парижі і Києві — розвідувальними гніздами з Луб’янки, у Варшаві — братерством по крові (згадаймо 1798, 1830, 1863 рр.!), у мусульманському наївно-цнотливому світі — жаданням миру, в будистській сіамській оазі — спрагою реконструювати мораль на кремлівський кшталт; бурлакує, бешкетує по материках і світах, з півночі до півдня, із сходу до заходу псевдошапка, освячена захмелілою чиновницько-ортодоксальною братією мораль зверхности, расизму, зневаги, вищости, підлости під екуменічною вивіскою «рівність, братерство, любов!» І це є нині — кремлівське псевдохристиянство, псевдоправославіє: вчора — марксизм-ленінізм, позавчора — самодержавність! Триєдиність облуди, зла, неправди — кремлівська біблія ХХ століття!

Гуляє демократичними, анархічно-сепаратистськими полями здевальвована і звищена у продажній ницості кремлівських інтриг «шапка Мономаха»! Росте вона з підлості, ворожості, неслави самодержавної, крила їй змощували фарисейські кличі до насильного возз’єднання, до братерського душегубства, до замовного вбивства, до рабської покори здевальвованих ковбасників; пихою про захист співвітчизників вона облаштовує свої покої в завойованих світлицях, стверджуючи право бути господарем у чужій хаті; днює-ночує вона в цій хаті, що стала їй рідною, дорогою, близькою: «Это — моя Родина!» — й цей клич її чули, гинучи в сибірських катівнях, стражденні господарі цих домівок, приречені на смерть отими кремлівськими зайдами.

Людське життя — собаче життя, якщо воно — з імперською краденою «шапкою Мономаха»! Що чорне — біле: біле-біле! Що сіре — ясне: світле-світле! Що кров — водиця: напитися, напитися! Через братовбивчі війни, голодомори, штучну міграцію, банкрутство, забудькуватість, плебейство, через недовіру, шпигунство, ошуканство, доноси, наклепи, через брехню і шахрайство, зверхність одних і підлабузництво інших, холодний страх і розлічену кару, через лінію, що ділила запілля людей і трибуни нелюдів, через пристосуванство і надію принести себе на вівтар суспільної користі, через віру, що це є міра спротиву, що втеча на край землі — це теж молитва покори, — через усі можливі і неможливі людські муки-плачі пролягли краї імперської шапки з її кривавими руками!

Від карателів вчорашніх — есера Муравйова, Денікіна, душогубів Кагановича, Балицького, Постишева, до кандидатів у карателі нинішніх, придуркуватих Іванів — Лужкова, Забеліна — від усіх їх, вчорашніх, сучасних і завтрашніх, що хижими круками злітають в Україну, сірими вовками виють на українське зоряне небо, діставалося київській «шапці Мономаха». І «свої» бакаї з медведчуками цупили теж немало. Не мали, мабуть, усі вони матерів — пили змалку вовче молоко і споживали отруйне м’ясо з гадів, випещували в собі ненависть до сусідів, кивали пальчиком перед усім світом, що Москва править бал: стукнеться у зореносній — здригнеться у золотоглавому.