Розділ «НЕ ХОДІТЬ НАЛІВО або РОЗМОРОЖЕННЯ ВІД РОГОЗІНА»

«На мою думку, О.Мороз — одна із найнебезпечніших фігур у теперішній українській ситуації, це «бомба сповільненої дії», — попереджав українців ще у квітні 2001 року професор Валентин Мороз. І ось ця бомба «вибухнула». Для багатьох це було несподіванкою, для декого — шоком. «Мороз — зрадник!», «Мороз — іуда», — такі плакати і гасла зарясніли на столичному Майдані влітку. Але давайте проаналізуємо чому так сталося і чи могло бути інакше. Хто такий Мороз, що таке СПУ?

Отже, Олександр Мороз розпочав свою політичну кар’єру як завідуючий сектором у Київському обкомі КПРС (1976–1983), наступні два роки шліфує свою майстерність на посаді секретаря Київської обласної ради профспілок, так званої «школи комунізму», за чітким визначенням Леніна. У 1985 році закінчує Вищу партійну школу при ЦК, з 1985 по 1989 рік на посаді першого секретаря райкому компартії, опісля — завідує аграрним сектором Київського обкому КПУ, потім стає лідером комуністичної більшості у Верховній Раді (легендарна «група 239»). Після заборони КПРС реанімовує комуністичну теорію і практику, створивши Соціалістичну партію. Позиціонує себе як вірного ленінця. Під «крильцем» Мороза виплекались такі цікаві діячі як Марченко і Вітренко, Чиж, Лавріненко та ряд їм подібних українофобів. Мороз регулярно балотується на найвищий державний пост, спекулюючи на соціальній проблематиці та експлуатуючи комуністичні гасла.

І ось цю вкрай ліву особу з якогось дива деякі діячі останнім часом стали вважати ледь чи не українським патріотом, записали до «помаранчевої команди» старого червоного вовка. Які ж рожеві окуляри треба було вдягнути, щоб через них побачити «помаранчевого» Мороза? А Мороз не міняв своїх кривавих серпастомолоткастих знамен і напевно сам дивувався, чому його видають за того, ким він не був, не є і бути не збирається.

«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти», — застосовуючи цю народну мудрість, спробуємо глянути на Мороза та його партію й під цим кутом зору. Про найближчих «любих друзів» Сан Санича з «антикризової коаліції» «Комуністи, Партія Регіонів, Соціалісти» Симоненка з Алєксандровою і Грачем та Януковича з Азаровим, Клюєвим, і Ківаловим нема чого й говорити. А ось цікаво звернутися до побратимських стосунків з російською партією «Родіна» та її лідером Дмітрієм Рогозіним. Нагадаю, що ще взимку 2005 року Мороз підписав угоду про співпрацю з цим діячем.

Після підписання угоди Олександр Мороз розповів, що СПУ вважає, що угода з «Родіною» допоможе налагодити дійсно «корисну, справжню співпрацю». Мороз наголосив, що «вибір «Родіни» в якості політичного партнера на російській політичній сцені зумовлений насамперед тим, що обидві партії сповідують близькі ідеї (NB!), окрім того, «Родіна» є опозиційною партією, якою є і СПУ». Мороз, не криючись, відверто заявив, що шовіністичні (свого часу цю партію навіть зняли з виборчих перегонів до московської мерії за ксенофобію і розпалювання міжнаціональної ворожнечі) ідеї «Родіни» є близькими СПУ і про те, що СПУ є в опозиції до української влади на чолі з Ющенком та уряду Єханурова також оголосив не приховуючи. І навіть після цього його чомусь далі ще вважали «помаранчевим».

Програмова книга Дмітрія Рогозіна (до слова, творця і лідера так званого «Конгресу Русскіх Общин»), яка називається «Ворог народу» нещодавно побачила світ. А окремі розділи з неї опубліковані на деяких російських сайтах. Для того, щоби читачам стало ще більш зрозуміло, з ким побратався Мороз і які «близькі ідеї» споріднюють нашого колишнього опозиціонера з російським колегою наведу характерні уривки з цієї праці, зрозуміло, в перекладі з російської.

Ось як, наприклад, Рогозін окреслює національну ідею, над розробкою і втіленням якої працює його партія, певно ж, в тісному союзі з СПУ. «Національна ідея — це усвідомлене право вважати себе творячим державу народом, корінним на всій території Російської Федерації та споконвічних російських землях за її межами. Крим, Малоросія, Білорусія, козацькі степи Казахстану, Придністров’я, Прибалтика — це родова територія російської нації. Тут віками говорили російською і будуть говорити російською». Навіть дивно, чому до «іcконних» володінь Рогозін не включив ще скажімо Аляску чи землі, відкриті Миклухо-Маклаєм або «пєрвопроходцами» Афанасієм Нікітіним чи Семеном Дєжнєвим. Втім, можливо, апетит прийде під час їжі?

Визначив Рогозін і головну загальнонаціональну задачу «патріотів України, Білорусії та Росії». На його думку вона полягає в «об’єднанні трьох російських держав єдиною державністю». Виглядає, що ці «патріоти» ревно взялися виконувати й іншу настанову свого московського господаря. «В стислий термін необхідно створити політичні й економічні передумови для відновлення єдиної великої слов’янської державності трьох братських народів. Великороси, малороси, білоруси, русини, як не називай, всі ми — росіяни».

Аргументи Рогозіна прості, як «щі та квас». «Якщо ці землі политі російським потом і російською кров’ю, значить вони — російські. А коли так, то прирощення родових територій російської нації слід вважати справою справедливою, об’єктивною і неминучою». Ось воно, «лагідне обличчя націонал-соціалістичного симбіозу». Ось який «союзничок» у колишнього спікера парламенту України.

Є в тексті Рогозіна й такі сентенції, які, на перший погляд, мали би різнити його з нашим правовірним соціалістом-атеїстом. Мороз не вірить в Бога і активно поборює націоналізм (звичайно український). Рогозін же пропагує православ’я (звісно московське) і позиціонує себе як російський націоналіст. Щоправда «оскільки ворожа преса добре постаралась демонізувати саме слово «націоналізм», перетворивши його в синонім «розпалювання міжнаціональної ворожнечі» і в пугало для легковірних обивателів, російським патріотам не варто впиратися в слова. Для нас важливіша суть явища, а не його оболонка.» І тому Рогозін рекомендує своїм прихильникам і послідовникам маскуватися під патріотів, водночас наголошуючи, що «неможливо бути патріотом, не будучи націоналістом, неможливо бути націоналістом, не люблячи свою Батьківщину».

Немає сумніву, що якби в нормальній державі політик уклав угоду про співпрацю з політичною силою, яка заперечує її існування і своєю головною задачею ставить її поглинення, то, як мінімум, він би перестав бути політиком, а як правило, «мотав би срок». Проте в Україні на такі речі чомусь дивляться крізь пальці. Офіційно діють КПУ, ПСПУ, СПУ, «Союз», та ще з десяток партій і партійок, які «в гробу» бачили Україну і її самостійність.

«Не так важливо, коли ми прийдемо до влади, головне, щоби ми прийшли назавжди», — резюмує Рогозін. Напевно ж, розраховує на підтримку своїх марень і від вірних соратників — «наших» соціалістів. Виглядає, що і не безпідставно. Чи дозволимо?