РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Так, О.М. Гончаренко, Є.М. Лисицин - вказують, що раніше ця категорія носила певною мірою абстрактний характер, а сьогодні нею оперують в практиці управління державою. Окрім цього, розроблені та використовуються кількісні методики оцінки стану національної безпеки. За цими методиками, стан національної безпеки характеризується чисельною величиною, яка належить відрізку від нуля (найнижчий рівень стану національної безпеки, тобто найгірший її стан) до одиниці (найвищий рівень стану національної безпеки, тобто найкращий її стан). У зв'язку з чим, пропонують визначати національну безпеку як ступінь (міра, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, прав і свобод особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз чи ступінь (міра, рівень) відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам та цінностям суспільства і держави.

У свою чергу, Данільян О.Г., Дзьобань О.П ., Панов М.І. репрезентують поняття національної безпеки як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, людства в цілому від внутрішніх і зовнішніх загроз13, яка стала класичною та була використана законодавцем у вищезгаданому Законі України "Про основи національної безпеки України".

Проведений авторами даного дослідження конвент-аналіз без-пекових праць надав можливість говорити про існування певних підходів до визначення поняття "національна безпека".

Конструкція "стан захищеності (захисту)" при визначенні поняття "національна безпека" є найбільш поширеною. Хоча все більше дослідників наголошують, що таке визначення сформувалося в часи, коли "безпека" мала конкретне вираження, переважно в речах, і вимірювалася їх станом. Стан речей (матеріальних цінностей), їх властивостей був чітко визначений, здебільшого не змінювався, а зміна зумовлювала новий сталий стан".

Вищезгадана конструкція справедливо критикується й через те, що віддзеркалює безпекознавчу парадигму, що існувала за радянських часів, коли пріоритет надавався захисту щодо попередження.

Нині, розкриття лише однієї сторони - захисту, при визначенні безпеки вважається неповним. Оскільки за такого розуміння принижується та втрачаються такі важливі властивості та функції безпеки як превентивні дії: звуження, послаблення, усунення і попередження небезпек та загроз. Зокрема, на дану обставину звертає увагу в своїй роботі російський дослідник Ярочкін В.І.'

Наявність загроз є атрибутом існування об'єкта будь-якої природи. Донедавна загрози вважалися не притаманними системі, негативними факторами. Внаслідок чого основною функцією суб'єктів забезпечення безпеки була цілковита їх ліквідація. Неможливість цього сприяло зміні розуміння цієї функції з ліквідації на управління загрозами з метою мінімізації негативного, деструктивного впливу щодо функціонування та життєдіяльності об'єктів забезпечення безпеки.

Деякі дослідники говорять не тільки про іманентний характер загроз, але й відзначають їх творчо-конструктивну роль у розвитку об'єкта. Зокрема, дана позиція репрезентована у роботі В.А.Ліпкана "Безпекознавство".

Отже, національна безпека розглядається в якості інтегративної сукупності різних сфер життєдіяльності суспільства, однією з яких є інформаційна сфера.

2. Поняття інформаційної сфери

Особливістю розвитку сучасного суспільства є збільшення ролі інформаційної сфери в житті людини, а відповідно й інформаційної діяльності. Так, згідно зі ст. 12 Закону України "Про інформацію") від 2 жовтня 1992 р., "інформаційна діяльність -це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави". Основні напрямки інформаційної діяльності: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо. Основні види інформаційної діяльності: отримання, використання, поширення та зберігання інформації. На сьогодні в національному законодавстві не легалізовано поняття "інформаційна сфера". Вважаємо, що нині як на побутовому, так і на науковому рівні інформаційна сфера розглядається як така, що формується та розвивається під час інформаційної діяльності.

На сьогодні інформаційна сфера розглядається і як відносно самостійна сфера, і як допоміжна стосовно інших видів діяльності. В останньому випадку йдеться про те, що інформаційна сфера обслуговує практично всі аспекти суспільного життя (економіку, політику, управління, науку, культуру, побут, сім'ю), тобто займає підлегле положення.

Як у першому, так і в другому випадку мається на увазі вузьке тлумачення поняття "інформаційна сфера". Існуюча політика держави в інформаційній сфері спрямована як на її розвиток безпосередньо, так і на підвищення з її допомогою ефективності розвитку державності, безпеки, оборони, пріоритетних галузей економіки, фінансової та грошової системи, соціальної сфери, галузей екології та використання природних ресурсів, науки, освіти та культури, міжнародного співробітництва. Багато уваги приділяється підвищенню ефективності державного управління як одній з пріоритетних функцій держави. Це підтверджується Концепцією Національної програми інформатизації, в якій інформатизація розглядається як важливий засіб розвитку України, та Указом Президента України "Про заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки держави" від 18 вересня 2002 р.

Варто підкреслити, що відповідна державна політика проводиться і щодо підтримки розвитку даної сфери, а саме: ЗМІ, науково-технічної інформації, видавничої справи та реклами, статистики, бібліотечної та архівної справи, інформатики та обчислювальної техніки тощо. У такому вигляді ця політика легалізована та легітимізована у законах України: "Про Національну програму інформатизації", "Про Концепцію Національної програми інформатизації", "Про інформацію" тощо.

У нових умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства інформація та новітні інформаційно-комунікаційні технології стають його головною рушійною силою. Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про Національну програму інформатизації" "інформаційний продукт (продукція) - це документована інформація, яка підготовлена та призначена для задоволення потреб користувачів".

В умовах інформаційного суспільства починає змінюватися не тільки рівень автоматизації виробництва, а й саме виробництво - продукт його стає більш ємним, що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості. Виробництво інформаційного, а не матеріального продукту визначає інформаційне суспільство. Знання стає головним стратегічним ресурсом такого суспільства, інформація проникає в усі сфери суспільства та держави. Йдеться про те, що коригується поняття "інформаційна сфера". Ці процеси активно відбуваються у інформаційно розвинених державах світу, зокрема у країнах Європейського Союзу.

На сьогодні інформаційна сфера системостворюючий чинник життя суспільства та держави, вона активно впливає на політичну, економічну, воєнну та інші складові національної безпеки країни, а у багатьох країнах і "вбирає" їх.

3. Співвідношення понять національної та інформаційної безпеки

Дослідники націобезпекової проблематики виділяють чимало складових, що становлять сутнісне наповнення національної безпеки. Однією з них є інформаційна складова.

Дискусійним залишається питання: чи є інформаційна безпека складовою національної, чи необхідно, зважаючи на неподільність та цілісність національної безпеки, казати про національну безпеку в інформаційній сфері, відтак розглядати прояви національної безпеки у цій сфері.