РОЗДІЛ 7.ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ У СФЕРІ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ

Право на інформацію пов'язане з правом на свободу світогляду і віросповідання, яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність (ст. 35).

Реалізація права на освіту (ст. 53) неможлива без вільного інформаційного обміну між людьми. Процес навчання означає, перш за все, пошук і отримання необхідної інформації.

Ст. 34 Конституції можна також розглядати як певний розвиток і конкретизацію положення ч. З ст. 15, що забороняє здійснення в Україні цензури, тобто обмежувальних заходів щодо здійснення свободи слова в засобах масової інформації. Вона гарантує духовну і творчу свободу, не обмежену ніякою обов'язковою ідеологією. Положення статті гарантують доступ до засобів масової інформації політичним партіям і рухам, громадським організаціям, профспілкам, кожній окремій людині. Ніхто не може бути примушений до зміни чи висловлювання своїх поглядів і переконань.

Зрозуміло, що Конституція України закріплює основний зміст прав і свобод в інформаційній сфері, але їх конкретизація відображається в ряді інших нормативно-правових актах, а саме таких як: Закон УРСР "Про мови в Українській PCP" від 28.10.1989 p., Закон України "Про науково-технічну інформацію" від 25.06.1993 p., Закон України "Про інформаційні агентства" від 28.02.1995 p., Закон України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" від 04.02.1998 p., Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" від 05.07.1994 р., Указ Президента "Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності ЗМІ, дальшого утвердження свободи слова в Україні" від 9.12.2000 р., Указ Президента "Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою" від 16.09.1998 p., Розпорядження Президента "Про додаткові заходи поліпшення інформаційної діяльності" від 5.10.1998 р. тощо.

Великого значення мають Рішення Конституційного Суду України (КСУ) у справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української PCP

(справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 р., Рішення КСУ у справі щодо офіційного тлумачення ст. З, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка) від 30 жовтня 1997 р. та Цивільний кодекс України.

Як зазначають дослідники даної проблематики конституційне закріплення права на інформацію ще не робить зрозумілим механізм його реалізації. Це стосується, наприклад, надання відповідної інформації державними органами і органами місцевого самоврядування за запитами громадян. Крім розробки чіткого та прозорого механізму здійснення права на доступ до різного роду інформації, її отримання, поширення, використання тощо, необхідно також внести зміни до чинного законодавства у зв'язку з дуже бурхливим розвитком сучасних інформаційних технологій та мереж, зокрема Інтернет, зробити ревізію застарілих законодавчих визначень і понять, приділити серйозну увагу узгодженню національного законодавства з міжнародними нормами і стандартами в інформаційній галузі".

3. Структура конституційного права на інформацію

Структура конституційного права на інформацію, що закріплюється Конституцією України та Цивільним кодексом України, визначається такими складовими як:

- збирання інформації;

- зберігання інформації;

- використання інформації;

- поширення інформації.

Відповідно до Закону України "Про інформацію", структурою вищезазначеного права є:

- одержання;

- зберігання;

- використання;

- поширення.

Поняття "збирання" інформації, яке міститься у тексті Конституції, законодавчо не визначено, оскільки Закон України "Про інформацію" дає дефініції тільки таким поняттям як "одержання", "зберігання", "використання" та "поширення".

Під одержанням, інформації законодавець розуміє набуття, придбання, накопичення інформації громадянами, юридичними особами або державою відповідно до чинного законодавства України.