Розділ «Глава 6. Сутність грошей, грошових систем і їх еволюція»

Найстрашніше в інфляції витрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли в масовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати "під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.

Рівень інфляції вимірюється за допомогою показника темпу інфляції (див. главу 12. Позичковий процент і його норма).

За рівнем розрізняють інфляцію "повзучу" (до 10 %на рік), "галопуючу" (понад 10 % на рік) і гіперінфляцію (понад 2000 % на рік або 50 % на місяць чи 1-2 % на день).

Будь-яка інфляція веде до зростання цін. При цьому темпи зростання заробітної плати, як правило, відстають від темпів зростання цін. Тому наслідком інфляції є зниннення добробуту населення. Але особливо небезпечною є гіперінфляція.

Гіперінфляція виявляє руйнівну дію на економіку країни і веде до швидкого зубожіння народу і зростання безробіття. Стрімко зменшуються реальні доходи людей, практично знищуються заощадження. Закриваються підприємства, які не можуть витримати тягар швидко зростаючих витрат. Руйнується механізм заощадження грошей для виробничих інвестицій, адже в таких умовах вигідно бути боржником ("вартість боргу стрімко зменшується") і невигідно давати в борг і нагромаджувати гроші. Банки не надають кредити, а якщо й надають, то на нетривалий час (кілька місяців) і під грабіжницькі проценти. Як наслідок, руйнується виробництво і торгівля, країна "проїдає" своє майбутнє, знищуючи основу нормального зростання економіки.

Україна в 1993 році скотилася у прірву гіперінфляції, вибратися з якої було надзвичайно важко. А в новій Югославії (Сербії і Чорногорії) рівень інфляції досяг фантастичної межі - кілька мільйонів відсотків на рік.

Структурна інфляція викликається макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю, що веде до хронічного незадоволеного попиту на продукцію певних галузей і зумовлює зростання цін.

Поряд із формами необхідно виділити і типи інфляції. Розрізняють два типи інфляції: відкрита і затамована.

Відкрита інфляція розгортається на ринках, де відбувається вільне ціноутворення. Вона здійснюється у формах інфляції попиту та інфляції витрат і хоча деформує ринок нерівномірністю підвищення цін, але не знищує повністю ринковий механізм ціноутворення.

Затамована інфляція виникає завдяки державному регулюванню цін шляхом їх блокування ("замороження"). Вона зумовлюється неправильними діями державних органів, які борються не з деформацією ринку, а з її наслідками - зростанням цін. Тому причини інфляції зберігаються, вона стає затамованою.

Затамована інфляція руйнує ринковий механізм. Ринок не виконує регулюючу функцію, адже не одержує цінових сигналів (зміна цін - основний важіль дії ринкового механізму). Заморожені ціни роблять невигідним прикладання капіталу та інших ресурсів в галузях, де високі витрати виробництва. З таких галузей відбувається "втеча" капіталів, що породжує дефіцит певних товарів. У саморегульованій економіці дефіцит (нестача товарів) швидко ліквідується більш високими цінами, а потім і розширенням виробництва. Тут же дефіцит стає хронічним, затамована інфляція породжує ажіотажний попит і товарний дефіцит дедалі збільшується. Тотальний товарний дефіцит - ознака затамованої інфляції. її неминучим супутником стає чорний ринок (нелегальний). Виробництво не працює або працює повільно, зменшуються доходи, бідніє населення і держава.

Перевага відкритої інфляції у порівнянні із затамованою полягає у тому, що у першому випадку додатковий дохід від зростання цін одержує виробник, а у другому - кримінальні структури, що "розквітають" на чорному ринку.

Отже, винуватцем інфляції у будь-якому випадку є держава, невмілі і неправильні дії якої зумовлюють існування надлишку грошей в обігу і загальне зростання цін. Особливо це стосується емісійної інфляції.

Емісійна інфляція виникає внаслідок необгрунтованого випуску державою в обіг додаткових готівкових чи безготівкових грошей, які не підкріплені додатковим випуском товарної маси.

Якою б не була межа додаткової емісії - забезпечення виплати заробітної плати, пенсій, соціальної допомоги тощо - вона обернеться зростанням цін, інфляцією, зубожінням народу. Тому будь-яка грошова емісія повинна бути обгрунтованою і виваженою, забезпеченою додатковими товарами і послугами.

Отже, надлишок грошей в обігу шкідливий для країни, адже веде до інфляції, але небезпечною є і нестача грошей в обігу або дефляція.

Дефляція веде до кризи надвиробництва, нестача грошей породжує зменшення сукупного попиту, що знову ж таки загрожує скороченням масштабів виробництва, безробіттям, зниженням добробуту населення тощо.

Держава несе відповідальність як за інфляцію, так і за дефляцію, адже саме вона здійснює емісію грошей, тому повинна враховувати дію закону грошового обігу. Для сучасної ринкової держави характерним є проведення антиінфляційної політики.

З метою подолання інфляції держава здійснює цілий комплекс заходів у сфері виробництва, фінансів, грошового обігу і кредиту, заробітної плати, зайнятості населення, міжнародних кредитно-валютних відносин. При цьому застосовуються різні форми і методи регулювання - бюджетні, податкові, грошово-кредитні, валютні, цінові тощо.

Особлива активність держави у сфері антиінфляційного регулювання спостерігається в країнах розвиненої ринкової системи. З кінця 70-х років минулого століття змінилися орієнтири економічної політики. Від кейнсіанської антициклічної інфляційної моделі макроекономіки відбувся перехід до монетаристської антиінфляційної моделі.