Розділ «2. Ринок капіталів. Процентна ставка та інвестиції»

Операції комерційних банків слід розділити на три групи: пасивні (по залученню коштів); активні (по розміщенню коштів); комісійно-посередницькі (виконання операцій за дорученням клієнтів на комісійних засадах, тобто за винагороду, - це інкасові, трастові та перевідні операції).

Основна спрямованість комерційних банків це отримання прибутку, що і відрізняє їх від центрального банку.

Комерційні банки можуть виконувати всі функції інших кредитно-фінансових інститутів, крім функцій центрального банку. Сучасні комерційні банки виконують до 200 різних операцій. Залежно від функцій і характеру здійснюваних операцій серед комерційних банків виділяють інвестиційні, іпотечні та ощадні.

Інвестиційні банки - це спеціалізовані кредитні установи, що здійснюють фінансування і кредитування інвестицій. Основними об’єктами інвестиційної діяльності є облігації приватних компаній і держави, акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, укладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель. Його структура дає змогу мінімалізувати ризик невиконання емітентом (установа, що випускає в обіг цінні папери та інше) узятих на себе зобов’язань і отримати максимальний прибуток.

Іпотечні банки (гр. hypothēkē - застава, заклад) - це установи, що спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості - землі та будівель. Такими є земельні банки, які дають позику під заставу землі. Ресурси іпотечних банків формуються за рахунок власних нагромаджень, іпотечних облігацій, за рахунок звичайних банківських послуг. Ці ресурси використовують для надання іпотечного кредиту - довгострокової позики під заставу нерухомості, іпотеки. За несплату заборгованості в строк позичальник втрачає нерухомість, якою забезпечено кредит, і право на заставне майно переходить до банку або іншого власника.

Ощадні банки залучають заощадження населення, які без допомоги кредитної системи не можуть функціонувати як капітал. Крім того вони розміщують ці кошти в економіку через операції з цінними паперами, кредитування споживчих потреб населення, надання різноманітних юридичних послуг, здійснення валютних операцій.

Результатом здійснення банківських операцій є банківський прибуток, який утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і відсотків, сплачених вкладникам, тобто це результат операцій банків по активам. Доходи банку формуються також від операцій із цінними паперами, біржових операцій та надання позик власного капіталу.

Внаслідок злиття промислового і банківського капіталу появилася якісно нова форма капіталу - фінансовий капітал, який сприяє подальшому усуспільненню виробництва.

На сучасному етапі злиття банківського і промислового капіталу є процес прямого, а не через кредит проникнення банківського капіталу в промисловість. Це здійснюється через придбання банками акцій промислових компаній. Купуючи їх банки встановлюють контроль над акціями, оскільки володіють їх контрольним пакетом.

Банки також купують акції промислових підприємств для спекулятивних операцій на біржі та отримання біржового прибутку. Банківський капітал проникає в промисловий через випуск і розміщення банками акцій промислових підприємств. Останні вдаються до випуску нових акцій і облігацій коли їм потрібні додаткові капітали, вони доручають функцію розміщення цінних паперів банкам. Банки з випуску цінних паперів мають на меті отримання емісійного прибутку - різниці, між курсом продажу акцій і облігацій та курсом їх купівлі. Емісійний прибуток сягає до 8-10 %.

Проникнення банківського капіталу в промисловий здійснюється через участь у заснуванні нових підприємств, що дає змогу привласнювати значний засновницький прибуток.

Все це сприяє зменшенню частки банківського капіталу у структурі фінансового, який витісняється спеціалізованими кредитно-фінансовими установами (інститутами), які є структурною складовою кредитної системи небанківського типу, акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Спеціальні кредитно-фінансові інститути кредитної системи проводять кредитування певних галузей чи економічних сфер - промисловості, сільського господарства, кооперації, будівництва, торгівлі тощо. У їх діяльності визначається одна або дві основні операції. Вони домінують у відносно вузьких сферах позичкового капіталу та мають специфічну клієнтуру. До цих спеціальних установ відносять страхові компанії, інвестиційні банки і інвестиційні компанії, спеціальні банки, фінансові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо. Існування в кредитній системі спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів значно розширює фінансові можливості окремих клієнтів і дрібних фірм, оскільки збагачує варіанти вибору власником дрібного бізнесу джерел кредитування.

В Україні система спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів перебуває на стадії формування. її суб’єктами є комерційні страхові компанії, пенсійні фонди та інші установи.

Основним видом банківської діяльності є кредитування. Банківське кредитування (як і комерційний кредит) здійснюється на засадах строковості, платності, поверненості і гарантованості.

Строковість кредитування полягає у тому, що усі кредити надаються лише на певний строк - це короткотермінові і довготермінові кредити. Принцип платності здійснюється при сплаті певного процента за користування кредитом, поверненості - у поверненні банку всієї суми кредиту разом з процентами у визначений термін, гарантованості - у захисті грошових коштів виданих у кредит, шляхом забезпечення позики певним закладом (заставою) майном, товарами чи цінними паперами або гарантією іншого банку чи установи.

Кредитування може здійснюватися готівкою чи безготівковими засобами (у чековій формі).

Кредити готівкою здійснюються за рахунок тих грошових коштів, які банки одержують на строкові рахунки (клієнт гарантує, що він не буде чіпати ці засоби протягом певного часу - кварталу, року чи більше, за що банк виплачує йому більші проценти), або за рахунок готівкових кредитів центрального банку.

Поряд із строковими рахунками банк відкриває також поточні (безстрокові) рахунки. Ці засоби надавати в кредит ризиковано, адже клієнт у будь-який момент може їх зажадати назад. Водночас банк не може допустити, щоб ці наявні грошові кошти без руху знаходилися у банківських підземеллях (резервах). Це різко обмежує можливості банку в акредитуванні. Намагаючись розірвати ці пута на шляху кредитної емісії і, водночас, не підірвати довір’я клієнтів, банки знайшли можливість і ці засоби використати для кредитування. Для цього комерційні банки утворили систему часткових банківських резервів, яка знаходиться в основі кредитних систем в більшості країн ринкової економіки.

Система часткових резервів грунтується на централізації частини грошових засобів банків в спеціальних фондах, якими розпоряджається центральний банк країни. Створивши часткові резерви, комерційні банки сміливо можуть віддавати у кредит ту частину коштів поточних рахунків яка залишилася після внесення у систему часткових резервів. Усуваючи можливість критичних ситуацій при зверненні вкладників якогось банку з вимогою про виплату їм більших сум готівки, ніж зберігається у сейфах цього банку, єдина резервна банківська система дозволяє кожному банку сміливо здійснювати кредитну емісію, якщо це кредитування відповідає усім умовам, які були розглянуті вище. Крім того, резервна система дає можливість через зміну грошової маси управляти економічним розвитком країни.