Розділ «Глава 11. Конкуренція і ринкова влада. Антимонопольне регулювання»

- загроза появи нових конкурентів;

- економічні можливості і торговельні здібності постачальників;

- економічні можливості і торговельні здібності покупців.

Ці п’ять сил конкуренції у кінцевому рахунку визначають умови, за яких функціонує кожен ринок і економічні одиниці (фірми), що його складають. Стан кожної сили та їх спільна дія визначають можливості конкретного типу ринкової структури в конкурентній боротьбі та його потенціал.

Теоретичні моделі конкурентних ринків були розроблені у 30- 50-х роках XX ст. (ефективної конкуренції - австрійським теоретиком И. Шумпетером; монополістичної конкуренції - американцем Е. Чемберліном; олігополії - Е. Черберліном та його співвітчизником Дж. М. Кларком; недосконалої конкуренції - англійським теоретиком Дж. Робінсоном), коли виникла необхідність подолання монополістичної ринкової структури.

Підсумовуючи розгляд різних моделей ринку, можна зробити висновок, що в сучасних умовах найбільшого поширення набули такі типи ринкової структури як монополістична конкуренція та олігополія. Тобто сучасна конкурентна модель є різновидом так званої "розумної конкуренції" (за висловом П. Самуельсона). Справа у тому, що потужні фірми завжди прагнули і будуть прагнути до монополістичного становища на ринку. Тому ефективне функціонування сучасної ринкової системи обов’язково передбачає свідоме державне регулювання, стимулювання "усвідомленої", розумної конкуренції.

Це регулювання здійснюється шляхом обмеження (а іноді і законодавчі заборони) тих масштабів концентрації і централізації капіталу, за якими розпочинається монополія, тобто розумна конкуренція - це свідомо підтримуваний державним регулюванням рівень конкуренції, який стає на перешкоді монополізації економіки.

2. Антимонопольне регулювання

Як відомо, сьогодні в країнах Заходу держава активно втручається в господарську діяльність монополій і олігополій. Вона намагається не допустити надмірного впливу монополій і олігополій в економіці, розробляє антимонопольне законодавство.

Антимонопольне законодавство спрямовано проти нагромадження фірмами небезпечної для суспільства монопольної влади. Антимонопольне законодавство можна розглядати у вузькому та широкому розумінні слова. У першому випадку воно спрямовано проти чистих монополій і великих олігополій, які володіють надмірною монопольною владою, а також на відвернення "нечесних" дій, які порушують загальноприйняті норми ділового спілкування. Широке трактування антимонопольного законодавства спрямовано проти усіх форм монопольної влади, будь-яких форм монопольної поведінки.

Перші антимонопольні закони були прийняті ще у 1889 (у Канаді) і 1890 (у США) роках. Це відомий закон Шермана, який одержав широку популярність під назвою "Хартія економічної свободи". За цим законом будь-які договори або об’єднання, які мають за мету обмежувати свободу промислу, монополізувати яку-небудь галузь господарства, визнавалися незаконними. За створення монополій накладався штраф до 5 тис. дол. (згодом він склав 50 тис. дол.) і передбачалося ув’язнення терміном до одного року. Такий самий закон був прийнятий в Австрії і Новій Зеландії. Закон Шермана неодноразово доповнювався (у 1914, 1939, 1950 роках), розповсюджувався на нові види діяльності і нові форми об’єднань і угод.

Закон Клейтона (1914) заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або поглинання фірм, якщо це могло знищити конкуренцію, створення холдингових компаній та інші угоди. Заборонялися горизонтальні злиття (об’єднання фірм однієї галузі). У 1914 році була створена федеральна торгова комісія, призначена для боротьби з "нечесними" методами конкурентної боротьби і антиконкурентним злиттям компаній.

В Західній Європі (Бельгія, Нідерланди - 1935 рік; Данія - 1937 рік) були спроби законодавчого контролю картельних угод. Тут картелі розглядалися як засіб боротьби з "надлишковою конкуренцією", але закони були спрямовані на те, щоб не допустити зловживання цією формою монополії.

Антимонопольне регулювання лягло в основу так званого "нового курсу Рузвельта" (Ф. Рузвельт - президент США з 1932 року, який і розпочав повернення від монополістичних до конкурентних ринкових структур). Теоретичною основою процесу трансформації монополізованої ринкової економіки у конкурентну і обгрунтування ролі держави у цьому стала макроекономічна теорія Дж.М. Кей-нса (англійського теоретика першої половини ХХ ст.).

Акт Келлера-Кефаувера (1950 рік) доповнив акт Клейтона забороною на злиття шляхом придбання активів. Заборонялося не тільки горизонтальне злиття, але і вертикальне (об’єднання компаній - послідовних учасників одного виробничого процесу).

Таким чином, усі ці закони були спрямовані на забезпечення вільного ринку, добросовісної конкуренції, встановлювали контроль за різного роду угодами.

Сучасне антимонопольне регулювання з боку державних органів можна звести до трьох груп заходів.

Перша група заходів - адміністративно-правовий вплив у вигляді:

- заборона монополій в будь-якій галузі господарства;

- розпуск існуючих монополістичних об’єднань;