Розділ «Тема 23. Взаємозв'язок школи, сім'ї та громадськості у справі виховання»

Важлива умова ефективної навчально-виховної роботи - єдність у діяльності школи й сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен групуватися на їх правах і обов'язках, визначених Законом України "Про загальну і середню освіту".

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

¾ вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

¾ приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

¾ обирати і бути обраним до органів управління освітою з питань навчання Й виховання дітей;

¾ звертання до відповідних органів управління освітою з питань навчання й виховання дітей;

¾ захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

¾ забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;

¾ постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

¾ поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком;

¾ виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

На думку В.О. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Організовуючи навчання батьків, враховують рівень їхньої підготовки до сприймання головних теоретичних положень методики виховання дітей у сім'ї та визначають рівень популярності викладання цього матеріалу. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями в школі. Передусім педагоги мають впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі.

А.С. Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить ці вимоги до відома батьків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу необхідно проводити з сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей. Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей у сім'ї.

Із сім'ями педагогічно пасивними працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки. У роботі з неблагополучними сім'ями спираються на те, що вони хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З батьками цієї групи працювати важко і не варто сподіватися на швидкі наслідки, але важливо не посіяти в них сумніви у правильності науково організованої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність і які не приділяють належної уваги вихованню власних дітей, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить її самотньою, емоційно нестійкою. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання власних дітей на вчителів, репетиторів. Дитині потрібен емоційний зв'язок саме з батьками.

У цьому зв'язку особливо цінними є поради А.С.Макаренка, який, зокрема, відзначав: батька часто виправдовують недоліки у вихованні своїх дітей нестатком часу, однак таке пояснення є цілком безпідставним. У таких батьків не часу мало, а бракує відповідаль­ності як перед дитиною, так і перед суспільством. Для правильного виховання дитини зовсім не потрібно якогось особливого часу, а головне й багато його не треба. Виховання вимагає більше душі, неослабної уваги, всезростаючого почуття відповідальності, а не часу.