НЕСПОДІВАНА РОЗМОВА
Уранці, зразу по комендантській годині, до Берегових прийшла тітка Варка, посильна із старостату, привіталася і тут же стривожено сказала:
— Тільки що подзвонили з комендатури, викликає вас, Маріє Федорівно, комендант Штарк. Наказано вам бути разом з паном старостою на прийомі в коменданта рівно о дванадцятій годині.
Мати розставляла на столі тарілки для сніданку, і вони зрадливо затремтіли в її руках, хоча вона й намагалася не показувати свій неспокій. Посильна все ще стояла біля порогу, ніяково переступала з ноги на ногу. Ви вже вибачайте, — збентежено мовила вона, — що довелося прийти до вас з такою звісткою, але що поробиш. Мусиш! Комендант не страшно, — заспокоювала матір тітка Варка а не доведи господи потрапити в жандармерію! Звідти вже нікому нема повороту!
— Чого ж ви стоїте в порозі, Варваро Іванівно, — спохватилася мати, — проходьте, сідайте! І вибачайте, бо оторопіла від новини!
Тітка Варка підійшла до столу, сіла на лаву, озвалась розгнівано:
— Чортова в мене робота! Гасаєш по селу, як навіжена, викликаєш людей в поліцію, старостат, комендатуру! А люди на мене гніваються! Ніби я в чомусь винна!
Тітка Варка до приходу фашистів працювала в ткацько-вишивальній артілі, ходила в передовиках, вважалася кращою ткалею. Чоловік її, Федір, тракторист, пішов добровольцем в армію, хоча в нього й була бронь. І старший син тітки Варки, лейтенант, льотчик-винищувач.
Мати поставила на стіл ще одну тарілку, підсунула її до тітки Варки:
— Сідайте, Іванівно, з нами снідати. Насмажила свіжої риби. Не знаєте, чого це мене викликають в комендатуру? Та ще разом з старостою…
Тітка Варка знизала плечима:
— Не знаю! Зранку ще подзвонили. Узяла трубку, а перекладачка наказала, щоб я передала зразу старості! А Юхим Мартинович і послав мене до вас, попередити. Він за вами заїде через годину. І ви нікуди не відлучайтеся з дому.
Тітка Варка покуштувала риби, подякувала за сніданок, підвелася з-за столу:
— Спасибі вам, що пригостили, гарних линків наловив Юрко.
Посильна підійшла до дверей, нерішуче зупинилася біля них.
— Тут таке діло, — почала вона непевним голосом, — хочу вам, Маріє Федорівно, порадити…
— Кажіть, — глянула на посильну мати.
— Приховайте, що маєте цінніше, бо я вже примітила… Викликають когось в комендатуру або в жандармерію, а поліція зразу — обшук. І тягне все, що під руку потрапить.
Мати байдуже махнула рукою:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Таємниця Зоряної кімнати» автора Лисенко Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ шістнадцятий НЕСПОДІВАНА РОЗМОВА“ на сторінці 1. Приємного читання.