Розділ шістнадцятий НЕСПОДІВАНА РОЗМОВА

На прийом до коменданта прийшли в призначений час. Штарк підвівся з-за столу, запросив Марію Федорівну та старосту сідати. Не вдаючись у довгі розмови, комендант наказав терміново відкрити в селі ткацько-вишивальну майстерню і виготовляти для потреб німецької армії перев'язочні матеріали. Водночас, — додав Штарк, — можна вишивати сорочки, блузи, скатерті, гардини.

— Я знаю, — підкреслено проказав він, — ваші вироби йшли па експорт. Тепер ви будете працювати на велику Німеччину. Пряжу, заполоч, шовк вам привезуть. Зараз ви підете з фрейлейн Вірою, — комендант повернувся до перекладачки, — на речовий склад, відберете потрібні матеріали, їх вам привезуть завтра у майстерню.

Комендант сів за стіл, розкрив чорну шкіряну папку:

— Дозволяється набрати тридцять робітниць. — Комендант трохи помовчав і, суворо дивлячись на Марію Федорівну, наказав:

— Серед цих робітниць не повинно бути ні комуністок, ні комсомолок! Набиратимете людей під вашу особисту відповідальність! Якщо серед працівників майстерні,— Штарк знову загрозливо помовчав, — виявиться хоча б одна комсомолка, ви з родиною будете розстріляні.

Перекладачка Віра Миронівна переказувала слова коменданта, говорила безбарвним голосом, як говорять про давно відомі і всім зрозумілі речі.

Комендант підсунув до Марії Федорівни чорну папку:

— Підпишіться, що ви ознайомилися з цими розпорядженнями німецької влади, і раджу вам ніколи їх не забувати.

Марія Федорівна прочитала текст, надрукований українською мовою, і розписалася.

Комендант звернувся до старости:

— Ткацько-вишивальна майстерня вважається воєнним підприємством, матеріали для нього постачатиме вермахт. Староста села, вам теж належить ознайомитися з інструкцією.

Щупак дістав з кишені старенькі окуляри, якийсь час розглядав папір, а потім теж розписався на ньому.

— Тут ми вже будемо дивитися, щоб у майстерні робили надійні люди!

Не забарився Штарк і з першими замовленнями, — до кінця місяця треба вишити п'ять чоловічих сорочок, три блузи, дві скатерті. Та ще виготовити сто поліцейських нарукавних пов'язок.

Настрій у коменданта був піднесений, і він розпорядився виписати старості та Марії Федорівні по літру спирту. На завершення ділової зустрічі Штарк велів зразу ж набирати ткаль і вишивальниць. Робітницям буде видано аусвайси, і щомісяця вони одержуватимуть пайок, дев'ять кілограмів борошна.

На вулицю вийшли втрьох: Марія Федорівна, Щупак і Віра Миронівна.

— Мабуть, зробимо так, — запропонувала перекладачка, — ми з Марією Федорівною підемо на речовий склад, відберемо матеріали для майстерні. А ви, пане староста, ідіть на продовольчий склад. Не гайтеся, бо спирту лишилося обмаль, майже весь забрали в госпіталі.

Староста нетерпляче затупцював на місці:

— Жаль буде, якщо таке добро не дістанеться.

— І мою долю одержте, Юхиме Мартиновичу, — попросила Марія Федорівна, віддаючи старості й свій папірець па спирт. — Мені він ні до чого, а вам пригодиться.