Розділ «II»

В неділю, йдучи до церкви, о. Артемій сказав до своєї жінки, що запросить до себе на чай писаря й писаршу.

– А!.. ц!.. – аж цмакнула з досадою й навіть огидою Сусана Уласівна.

– Якби ти був запросив на чай княгиню, я була б багато більше рада. А писаршу!.. Ат! горе мені з тією писаршею!

– Вже ж нічого не поможеться. Треба ж напитувать жениха для Ваті. Вже час! – сказав о. Артемій, вдягаючись в рясу.

На службу божу до церкви прийшов писар з писаршею. Тоді як вони обоє підступили разом з людьми за дарою, о. Артемій, даючи їм по шматочку проскури, стиха промовив до писаря:

– Прошу покірно вас зайти до мене на чай після служби.

– Спасибі, о. Артемій, зайду, – тихенько промовив писар. «Певно, має якесь діло в волості», – подумав він, оступаючись од царських врат.

– І вас просить моя матушка на чай після служби, – сказав о. Артемій до писарші, подаючи їй шматочок проскури.

Писарша мовчки поклонилась батюшці низенько й потім, оступаючись, перехрестилась і дуже низько поклонилась до образів, неначе дякувала богу за таку велику честь і пошану.

– Якесь діло має. Мабуть, за щось буде просить, – казав писар, йдучи з жінкою через цвинтар.

– Якби мав діло до волості, то просив би тільки тебе, а то й мене просить, – обізвалась писарша. – А я на лихо наділа стареньку спідницю. Хіба вернімось додому, то я вберуся в нову зелену вовняну сукню.

– Опізнимось. Йди вже в тому, в що вбралась, – сказав писар, а сам похилив свою чорноволосу голову, втирив очі в землю і все думав, яке б то діло до його мав батюшка, що не тільки його, але й жінку запросив до себе в гості.

– Ой, вернуся я додому та передягнусь в нову зелену сукню, – говорила писарша, – та треба б і зачесаться краще, та й надіти добре намисто або хоч накинуть на шию золотий хрестик…

– Та вже пізно. Нехай вже прибиремось іншим часом, як попросять вдруге, – говорив писар, не підіймаючи голови, та все думав, чого це батюшка став такий ласкавий, що й жінку запросив до себе на чай.

Проворний, прудкий батюшка вже скинув ризи й наздогнав їх. І о. Артемій, і його запрохані гості вкупі ввійшли в двір. Батюшка одчинив двері в прихожу. Назустріч гостям в прихожу зараз вийшла матушка, а за нею Ватя, і обидві вони дуже радо привітались з писаршею. Матушка попросила писаря й писаршу не до столової, а просто в залу.

Писар в дверях переглянувся з писаршею й прищулив одно око: дивись, мов, яка нам честь та пошана!

Батюшка ніколи не приймав писаря в залі, а запрошував його або в свій кабінет, або в столову.

– Сідайте, Феодосіє Семенівно, от тутечки, в кріслі! – просила матушка й присунула до неї крісло.

Писарша, як увійшла в залу, переступивши поріг, так і спинилась коло порога і, здається, не мала сміливості ступить далі ні на один ступінь.