Розділ «II»

– Чого ж це він приїздив? —спитав о. Артемій.

– Не знаю. Чогось кликав урядника… «Ну та й цікавий же!» – подумав писар.

– Чи вже скінчив ваш батько свій новий дім? – спитала Сусана Уласівна в писарші.

– Вже давненько! – одповіла писарша й запишались.

– Чи гарний же вийшов? Гарні покої? – спитала благочинна.

– Гарний і просторний дім. Господи, який гарний та світлий, – сказала писарша й знов запишалась.

– Буде такий завбільшки, як наш, чи менший? – спитала благочинна.

– О, багато більший! І вікна трохи більші, ніж у вас, – сказала писарша, зирнувши бистро на вікна.

– Чи й мебіль вже купили? Вже обставились зовсім? – спитала в писарші Ватя, котра, впоравшись в столовій коло самовара, увійшла в гостинну й сіла на канапі.

– Вже привезли й поставили. Мебіль така гарна, така гарна, що й сказати не можна! Навдивовижу гарна!

– Така, як оце наша, чи яка інша? – спитала благочинна, здержуючи легкий осміх на устах.

Писарша зорила швидкими очима кругом гостинної, бистро кинула очима по віденських стільцях і промовила:

– Краща, ніж ваша; стільчики такі, як у вас, тільки червоні, а канапа й крісла більші й кращі, ніж ваші.

– Чи вікна та двері високі в новому домі? – спитала в писарші Ватя.

– Господи, які високі та здорові й вікна й двері! А вікна якісь чудні, на п’ять шибок: чотири внизу, а вгорі тільки одна, довга через усе вікно, ще й одчиняється знизу вгору, неначе лядка. Та в кімнатах ясно, світло! А на стелі в залі ще й кружало вироблене по самісінькій середині. Господи, як гарно все пороблено! зовсім по-панській, – чванилась писарша.

– Чи вже чай настоявсь? – спитала благочинна в Ваті.

– Вже, мамо! Ходім пити чай, бо я голодна, – обізвалась Ватя.

– Прошу в столову до чаю! – обернулась благочинна до писарші, вставши з канапи і важкою ходою простуючи до дверей столової.

Усі встали й пішли слідком за благочинною рядочком, як пливуть качки на ставу. В просторній столовій на довговастому столі, вастеленому чистою білою скатеркою, вже парував самовар. Артемій посадив писаря поруч з собою; благочинна сіла з писаршею по другий бік стола. Ватя налила стакани чаю й перший стакан обнесла кругом стола й подала писарші. Писарша зирнула Ваті в очі й неначе прочитала в їх, в ласкавому, солоденькому і ввічливому погляді, причину ласкавих запросин на чай, ласкавого панькання коло неї й запобігання ласки. В писарші аж очі заграли од того несподіваного здогаду. Вона переглянулась з писарем, підвела трохи брови вгору, але писар і не думав догадуваться, за що то його жінка говорить до його очима, натякає устами й бровами. Було знать, що писаршу брала нетерплячка щось сказать чоловікові: вона аж зайорзала, засовалась по стільці. Старий віденський стілець легенько зарипів під писаршею.

Подавши усім чай. Ватя взяла одну тарілку з скибками пухкої свіжої паляниці, другу тарілку з гарячими пиріжками, знов обійшла кругом стола й поставила тарілки перед писаршею. Потім вона вернулась, взяла в одну руку маслянку з маслом, в другу молошник з молоком і знов поставила перед писаршею.