Розділ «II»

«Сама тільки недавнечко скинула очіпок, а вже й розмахалася руками й на молодиць, і навіть на дячиху», – подумала благочинна.

– То ви б частіше до нас заходили та й побалакали б з нами й розважили себе трохи, – сказала благочинна.

– Спасибі вам, матушко, але… мені якось ніяково. Мій старий якось таки й казав мені: ходім оце до матушки…

– От і добре б зробили, якби були прийшли, – обізвалась Ватя, – а то ви все з тим хазяйством та з дітьми. Ви ще молоді, ще вам не час закопуваться з головою в той клопіт.

– Коли ніяк не збудешся того клопоту. Доки була в панотця, доти гуляла й клопоту не знала, а теперечки… Ет!

– «Коли б була біду знала, не йшла б заміж та гуляла», – обізвався словами пісні о. Артемій. – А навіщо ж ви йшли заміж, коли тепер біди й лиха зазнали?

– Бо отой причепивсь, то й пішла, – сказала проворно писарша, махнувши не лицем, а підборіддям на свого чоловіка.

Матушка й Ватя засміялись. Писарша ані осміхнулась.

– А якби другий сватав, то, мабуть, і не пішли б! – сказав о. Артемій.

– Мабуть, не пішла б та й досі гуляла б… – сказала писарша й кинула бистро своїми карими очима на писаря.

– От незабаром, на тім тижні, в четвер, будуть мої іменини, то ви й прийдіть до нас в гості з Леонтієм Петровичем ввечері на чай! – просила благочинна.

– Спасибі вам! Як не помремо, то й прийдемо, – сміливо сказала писарша. Вона вже зовсім оббулась, оговталась і, підбадьорена ласкавістю господині та Ваті, зовсім розбалакалась і розжартувалась.

– Тільки в той день приїде до нас в гості її брат, студент, – обізвався писар, – якось ніяково буде кидать свого гостя та йти в гості.

– То ви заберіть свого гостя та й до нас в гості! От і добре буде! Молодий панич трохи погуляє й забавиться на вакаціях, – сказала благочинна.

– Спасибі вам! Як брат зохотиться, то й прийдемо, – сказала писарша.

– А чом же! В нас нема церемоній. Приходьте простацьким звичаєм. Нащо нам ті церемонії. Ми люде сільські, – додав о. Артемій. – Буде і вчитель з жінкою, вашою близькою сусідою. Вам буде весело: не перенудитесь, і поговорите, і побавитесь. Ватя заграє на фортеп’яні, а ви ще й потанцюєте.

– І куди вже мені до танців! Натанцююсь я й так за цілий день коло дітей. Нехай вже молодші од мене танцюють, – сказала писарша й засміялась.

Напившись чаю, поснідавши всмак пухкими пирогами, писар та писарша встали й почали прощаться.

– Не забувайте ж моїх іменин! Приходьте до нас! – просила на прощанні матушка писаршу.

– Не забувайте ж і ви! – просив о. Артемій писаря.