Розділ «Справжня добрість. Писулька до Грицька Прокази»

Хто Добрість, Грицьку, нам намалював плаксиву,

Понуру, мов чернець турецький, і сопливу,

Той бісів син, коли не москаля підвіз,

Той Добрості не зна, не бачив і не чує.

Не пензлем той її, але квачем малює,

Той Добрість обікрав. Не любить Добрість сліз,

Вона на всіх глядить так гарно й веселенько,

Як дівка, од свого ідучи панотця

До церкви – до вінця,

Глядить на парубка, мов ясочка, пильненько.

Не квасить Добрість губ, бо із її очей

Палає ласка до людей.

Вона регоче там, де і другі регочуть,

Сокоче без брехні, де і другі сокочуть,

І не цурається гульні і вечорниць,

Чорнявеньких дівчат і круглих молодиць.

Вона й до милого пригорнеться поволі,

Та ба! та не дає рукам, як кажуть, волі,

Вона й горілочки ряди-вгоди хлисне,