Розділ «Справжня добрість. Писулька до Грицька Прокази»

Овва! дурні! того не знають, що дають

Таку принаду їй до стусанів частеньких,

До штовхання під бік, до кулаків тугеньких,

Що хоч в потилицю тоді їй і обух,

Хоч довбню в лоб, то все не випре з неї дух.

І довбня, я ж кажу, тогді їй так дошкулить,

Як вош за коміром або постіл замулить.

По сім-то, братику, і Добрість пізнають:

Клеймо їй – канчуки, імення їй – терпіння.

Хто їх не скоштував, не буде мать спасіння,

Того нехай поміж святими не кладуть!

Бо той, до котрого, знай, доля зуби скалить,

Трохи лиш на того не скинувся синка,

Що матінка пестить і до голівці гладить, —

Поки не візьметься пестунчик до замка!

Але всьому свій час і черга, Грицьку, буде!

Ми під богом, як бач, всі ходим, грішні люде:

До часу глек, – мовляв один розумний лях, —

До часу, голубе, нам глечик носить воду;

І на його пошле зла доля ту невзгоду,