Розділ «Справжня добрість. Писулька до Грицька Прокази»

Що збоку чоловік, зирнувши, задрижить!

Подума: тільки вже на світі їй і жить!

Аж ось! Глянь: лимар наш сю шкурку підіймає

І юхтою її або габельком величає,

І щоб за шкурку мав п'ять золотих узять,

То за габелька він не хоче й десять брать!

Так Добрість на світі чим більш в нудьзі помнеться,

Чим більш, мов реп'яхів, лихоти набереться,

Чим сала більшенько за шкуру їй заллють, —

Тим більше за неї, де повернись, дають.

Адже ж за битого, наші батьки мовляли,

Небитих двох колись не раз притьмом давали,

Та ба! та й чотирьох не квапились, не брали!

Нехай в олійниці олійник тараном

Макухам завдає якмога гіршу муку, —

Так не завгорить їм, а здавить в каменюку,

Що потім чорта й сам вдовбе їх долотом.

Нехай вовтузають і Добрість кулаками,

Мов воскобійними нехай з неї клинками

Останню слізоньку видавлюють і п'ють, —