Через три тижня.
Середина Семенової хати. Все збіжжє новесеньке, хоч і небагате.
Ява 1
Зачепиха сидить на печі, Одарка пеклується коло печі.
Одарка. От бачте, бабусю, які-бо ви недобренькі! Скільки вас не просю, скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. Помрете, то й пісні з вами помруть.
Зачепиха. І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень або ж московських… Така вже тепер, бач, поведенція стала, що старе, то те ніби й не потрібне!
Одарка. Як кому. Іншому стародавнє до вподоби, а іншому новина.
Зачепиха. І тобі однаковісенько! Тепер вже все пішло навиворіт… Хіба я не бачу?!. Що ж, чи скоро там твій обід поспіє? Може б я тобі що помогла?
Одарка. Отакої вигадайте! Ви й рогача не підіймете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір’я – ото ваша уся й робота. Коли пісні не хочете співати, то хоч казку кажіть!
Зачепиха. Казку? Я й до завтрього ні одної не нагадаю… Усі позабувала… А що-то я їх знала! А пісень, пісень, мабуть, і за тиждень не переспівала б!… Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне було наказувать про ту войну, – волосся догори підіймається. Ох, давно те діялось… (Заснула).
Ява 2
Ті ж і Маруся у вікні; вона розчіпчана.
Маруся. Чи живі ще? Чи ще не задавило вас щастя?
Одарка. Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула. Спасибі, що одвідала! (Убік). Вона немов непритомна…
Маруся. Не дякуй, голубко, доки нема за що! А може, я заступила тобі сонечко, то я й відступлюсь від вікна, бери вже й весь світ сонця до себе!
Одарка. Ти щось чудне говориш!…
Маруся. Я прийшла до тебе за позикою. Уділи, сестрице-багачко, і мені свого талану, бо в тебе його повно, як одежі у злидня; «у щасті ходиш, щастя топчеш, щастям умиваєшся, щастям укриваєшся!…» Ха-ха-ха! Там тепер у волості роздають талан, твій чоловік набрав повен запіл! Ха-ха-ха!…
Одарка. Бабусю, що вона таке говорить?
Маруся. Твоє щастя – полова! Доки вітру нема, воно й держиться купи, а вітрець подихне – і полону, як язиком злизало!… Позич же мені хоч частину того, чого і в самої бракує… Ха-ха-ха! Ох, яка ж ти щаслива!… Кличте і нас на веселі сльози, і ми з жалю потанцюємо!… (Зареготала і пішла).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дай серцеві волю, заведе в неволю» автора Кропивницький Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДІЯ ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 1. Приємного читання.