Розділ «ДІЯ ЧЕТВЕРТА»

Іван. Отак заспівали! Це неначе над мертвяком!… Та вгомоніться, та послухайте сюди! 1-і, заголосили! Та слухайте-бо! Ну, коли ви не хочете слухати, то я буду розказувать з горшками! Так слухайте ви, горшки, і ви, кочерги! Назначили Семена у некрути, а я, як почув це, та й кажу собі: у його жінка молода, а у мене ні жінки, ні хатинки!… Нехай же Семен зна, що є у його вірний і щирий побратим Іван: піду я за нього в москалі!…

Семен і Одарка (здивувались). Що ти кажеш, Іване?

Іван. Та це я з кочергами балакаю. Еге, та й ляжу: піду я за нього в москалі!…

Семен і Одарка кидаються до Івана.

Семен. Опам’ятайся, Іване! Моє лихо, мені й одувать його!…

Іван (кричить). Мовчи!

Семен і Одарка обіймають його.

Та ну вас! Ще звалите з ніг! А ви думали, що Іван вас тільки так любить? Що Іван тільки вміє брехати?… Так, брате Семене? Ти мені став як замість батьки!… Ніколи і ні в чім ти мене не скривдив, від тебе н ніколи лихого слова не почув. Знай же й ти, що у Івана під оцією драною свитиною є серце, гаряче серце (Втира рукавом очі і сміється крізь сльози). Дурні очі, почали плакати!…

Семен і Одарка (радіючи). Іване, брате, друже!… Товаришу вірний!…

Іван. Сухий, немазаний!., (втира очі). Ач розплакалися! Ще посліпнуть, диявольські очі! Давайте ж хоч горілки абощо!

Сіда за стіл і бадьориться; Семен і Одарка пеклуються і подають горілку і закуску.

Зачепиха (хлипа). Спасибі, тобі, мій синочку! От і кажуть, що товариство перевелось!

Іван. Та ну-бо вже, не хваліть, а то перехвалите па один бік! Не рюмсай-бо, Одарко, та давай швидше по чарці, а то й я знов заплачу!

Одарка частує його.

Прощай, парубоцтво! Прощай, моя латана свитино! Прощай, моя пошарпана доле!… Е, та й бравий з мене буде москаль! Бережись, душа, потоп буде! (Випива). Не бере, зовсім не бере! Лий, Одарко, ще! Прощай, рінуме! Завтра побачимось!(Випива). Давай хоч затіпаю наостанці… (Співа).

Гей, шпориш, шпориш по дорозі,

А бур’ян по обнозі,

Гей, та немає правдоньки ні в кому,

Да тільки в одному бозі…

Гляди ж, Семене, і ти, Одарко, – як побачите коли сиротину, то пошануйте й нагодуйте її, як батько дитину. Сироти – то моя рідня! Я за ними повсякчас пеклувався і побивався, я плакав з ними… Плакав, та й тільки! Не забувайте мене, мої любі!