Розділ «ДІЯ ЧЕТВЕРТА»

Одарка (побігла до баби). Чуєте, бабусю, що вона звіщує? Ох, страшно мені!… Я речей її не зрозумію… Про які вона веселі сльози говорила? Певно, таки стерялася вона… Вона так страшно реготала, що її досі той регіт лящить і вчувається мені!… Чи не пошилось чого з Семеном? Здається, вона нічого такого страшного не сказала. Чого ж я уся тремтю? Чого ж на серцеві у мене ніби похолонуло?…

Ява 3

Ті ж і Семен (засмучений).

Одарка. Ось і Семен вернувся! А я тут без тебе мало не вмерла! Бачиш, і досі мов пропасниця мене б’є!…

Семен мовчки сідає за стіл.

Що це з тобою, мій голубе? Чого так засмутився? Голова болить? Чому ж ти не обіймеш мене, не приголубиш?…

Семен (обійма її). Я?… Ох, боже милий! Твоя свята воля!

Зачепиха (прокинулась). От і гаразд, що ти, Семене, вернувся. А я задрімала, і сниться мені, буцімто у церкві стою. Ох, господи милосердний! Завтра великий празник. Сходіть, діточки, до церкви та помолітесь господеві… І я пошкандибала б, коли б здужала…

Одарка. Я тобі, мій голубе, завтра щось таке гарне, гарне подарую… Вгадай, що? Не кажіть, бабусю! (Біжить до скрині і вийма вишивану сорочку). Бач, яка гарна!

Семен схиля голову до столу.

Семене, та що це тобі подіялось? їй-богу, я заплачу!…

Семен (тихо, в голосі чутно сльози). Що ж? Так, стало бить, мені на роду написано! (Співа).

Ой, годі журитися,

Пора мені женитися;

Візьму я чорнявую,

Ще й личеньком білявую.

Вона гляне оченьками,

Моргне чорними бровами, –

Моє серце звеселиться!

Пора мені ожениться!