Розділ «ДІЯ ЧЕТВЕРТА»

«А чи живі, чи здорові

Всі родичі гарбузові?»

Виліз ведмідь на бузину,

Сказав «кукуріку!»

Як у тебе, так і в мене

Брови на шнурочку.

А в городі бузина,

А в Києві дядько;

Тим я тебе полюбила,

Що на п’яті перстень.

Чого-бо ти журишся, Семене? Ще гірш бува!..

Семен (схопився). Ох, Іване! Не кажи! Нехай Одарка доки не зна… Я сам їй потім скажу… Ох, Іване, за що, за що на мою голову таке горе?

Одарка (з ляком). Та що там таке?

Іван. Дуже цікава! А я й забув вам розказати… Чи ви чули про Микиту? Якийсь міщанин розказував сьогодня біля шиньку, що, каже, бачив його аж під Києвом. «Дивлюсь, каже, йде шляхом; я й спитав його: куди бог несе?» – «Куди очі, каже, втраплять!… Кланяйтесь там, каже, батькові й матері і скажіть їм, що вже на цім світі ми не побачимось. Нехай, каже, не нарікають на сторожу, буцімто я її підкупив; мені принесла терпуга одна дівчина, я перепиляв риштування у хвурдизі та й втік…» Та ви, бачу, й не слухаєте мене? (Підійшов до Семена). Семене, дай сюди руку. (Бере його руку). Жаль жінки? Дуже жаль? Еге! Аж сльози в очах заблищали…

Семен. Ох, Іване, коли б ти заглянув у мою душу!…

Іван. Видко, братухо, й по очах. Страшна салдатська шинеля?!.

Одарка (учувши це). Ох, матінко! Доленько моя злая!… (Ридаючи, біжить до Семена й падає йому на шию). Боже мій, боже мій, на кого ж ти мене покинеш?

Зачепиха. Що там таке? Чого вона голосить?

Іван (зрушений). Та вона здуру, бабусю! Бачте, Семена назначили у некрути.

Зачепиха. Ох, лихо моє тяжке!… У некрути?… (Голосить).