Розділ «До конфлікту Раднаркому Росії з українською Центральною Радою (особистіший зріз) [7]»

Для розуміння глибинної сутності процесів боротьби за владу в Україні у вирішальні місяці революційної бурі — у грудні 1917 року і у січні 1918 року, надзвичайно важливо розібратися у суб’єктивних причинах конфлікту керівництва Української національно-визвольної революції та ленінського Раднаркому.

Таке завдання виглядає тим більше нагальним, що саме особистісний зріз зазнавав упродовж довгих десятиліть і далі зазнає особливо серйозних деформацій, відступів від документальної істини. Причому, останніми роками це стосується переважно керівників РНК — В. Леніна, Й. Сталіна, Л. Троцького.

Тому, гадається, є прямий сенс спробувати відтворити максимально об’єктивну картину, зібравши всю можливу інформацію про позиції ключових посадових осіб РСДРП щодо ситуації в Україні, всі їх дії у ході розвитку кризи. Останнім часом тут відкрилися додаткові можливості, зокрема у використанні документів фонду В. Леніна в Російському державному архіві соціально-політичної історії (колишній Центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС) і колекції документів Й. Сталіна, сформованої у своєрідний «сталінський фонд» під час підготовки видання його творів.

В обох фондах є й неопубліковані документи, що дозволяють з’ясувати ставлення не лише Леніна і Сталіна до Української Народної Республіки, її керівників, а й Троцького.

Щоправда, посилання на фонди у більшості випадків неможливі, оскільки такою залишається практика використання деяких архівних документів. З цим мають рахуватися як дослідники, так і читачі.

Варто зауважити й те, що протягом довгих десятиліть дослідники рідко зверталися до таких ленінських документів, як його листування, опубліковане в 50-му томі Повного зібрання творів. Там уміщено більше 20 документів з проблеми лише за грудень 1917 р. — березень 1918 р. На жаль, ситуація мало в чому змінилась і останнім часом, хоч документи листування містять немало деталей, що суттєво доповнюють ленінські твори, які ввійшли до 35-го тому.

Не можна вказати, що скільки-небудь предметно, а головне в повному обсязі комплексно вивчались і сталінські твори кінця 1917 — початку 1918 рр. Очевидно, причиною тут була явна недооцінка ролі наркома у справах національностей щодо розвитку подій в Україні.

Значно доповнити уявлення про позицію Троцького в українських справах дозволяє повернення із спецсховищ його творів, опублікованих у перше десятиліття після Жовтня, а також численні новітні видання, серед яких і передруки книг, збірників, що виходили за кордоном.

Таким чином, є достатньо підстав сподіватися на суттєве доповнення вже відомої і відтворюваної в чомусь заново картини.

ЛЕНІН

Аж до глибокої осені 1917 р. вождь більшовицької партії публічно (у статтях, промовах) не формулював свого ставлення до Центральної Ради. Звичайно, він був непогано поінформований про її існування, здійснювану політику. Широко відоме підтвердження тому — його статті «Україна», «Україна і поразка правлячих партій Росії», «Не демократично, громадянине Корейський».

Виступивши на підтримку законних вимог українців, акцій, здійснюваних з ініціативи Центральної Ради (Всеукраїнський з’їзд), засудивши великодержавницьку політику Тимчасового уряду у національному питанні, Ленін тим не менше не знайшов за можливе прямо охарактеризувати чи оцінити Центральну Раду, виявив завбачливу обережність.

Не поспішав він це зробити і після жовтневого повстання, очоливши Раду Народних Комісарів. Проте інтерес до перебігу подій в Україні він виявляв досить великий, нерідко прямо конкретизуючи цей інтерес у проханнях до тих, хто прибував з України, побільше розповісти про Центральну Раду. Так було і тоді, коли до Петрограда приїхав один із лідерів київських більшовиків Г. Пятаков, призначений товаришем (заступником) керуючого Держбанком Росії, і коли кілька разів приїздив за інструкціями до ЦК представник обласного комітету РСДРП(б) Південно-Західного краю С. Бакинський, а також інші посланці до центру з України327.

Поступово в уявленні Леніна питання про Україну стали асоціюватися з питанням про Центральну Раду. Так, 2 грудня 1917 р. на засіданні РНК В. І. Ленін у порядку денному поряд з пунктом «13. Україна» у дужках записав «Рада». 5 грудня він додав до порядку денного пункт «Відповідь Раді». 19 грудня Ленін додав до порядку денного засідання РНК пункт «14. Про Раду», а 20 грудня пункт «Відповідь Раді». 30 грудня Ленін знову власноручно вносить до порядку денного пункт «Відповідь Раді»328.

Думається, що точка зору Леніна щодо Української Ради, стосунків з нею багато в чому склалась уже на початок грудня 1917 р. Своє концентроване втілення вона знайшла в «Маніфесті до українського народу з ультимативними вимогами до Української ради».

Причому, власне, Маніфест написаний рукою самого Леніна, а ультимативні вимоги сформульовані Троцьким і потім редакційно правлені Леніним і Сталіним329.

«Ми, Рада Народних Комісарів, — говорилось у документі, — визнаємо народну Українську республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською республікою про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними.

Все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо зараз же, без обмежень і безумовно»330.

Звертає на себе увагу, що В. І. Ленін не вдається до тогочасної офіційної назви державного утворення — «Української Народної Республіки», а говорить про «народну Українську республіку», яку згідно з дальшими положеннями документа Центральна Рада не могла представляти. Йшлося про визнання «національних прав і національної незалежності українського народу». Що ж до Центральної Ради, то Раднарком ленінськими вустами цілком визначено заявляв: «Ми обвинувачуємо Раду в тому, що прикриваючись національними фразами, вона веде двозначну буржуазну політику, яка давно вже виражається в невизнанні Радою Радянської влади на Україні… Ця двозначна політика, що позбавляє нас можливості визнати Раду як повноважного виразника трудящих і експлуатованих мас Української республіки, довела Раду найостаннішим часом до кроків, що означають знищення всякої можливості угоди»331.