Розділ «Надзвичайне повноважне посольство УСРР до Москви: спроба розв’язання дипломатичним шляхом перших суперечностей [10]»

Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Перше серйозне напруження, що набрало конфліктних міждержавних обрисів, у стосунках між Українською соціалістичною радянською республікою і Російською соціалістичною федеративною радянською республікою, припадає на весну 1918 р.

18 лютого розпочався воєнний похід в Україну 20 німецьких і австро-угорських дивізій. Його юридичною підставою стало офіційне запрошення Центральною Радою, представники якої 27 січня підписали Брестський договір, новопридбаних союзників для наведення «ладу і порядку». Виконання цього завдання означало витіснення з території України органів радянської влади, ліквідацію більшовицьких організацій, розгром червоноармійських частин.

Природно, радянський уряд України — Народний Секретаріат змушений був вдатися до низки термінових заходів, які мали на меті протидію планам своїх політичних суперників.

Довелося ще один раз переглянути функції народних секретарів, ще раз скоригувати структуру уряду. За таких обставин 4 березня 1918 року М. Скрипник призначається ЦВК Рад України Головою Народного Секретаріату та народним секретарем закордонних справ503.

Від ясної, чіткої уяви новообраного голови уряду про ситуацію, у якій знаходилась тогочасна Україна, від глибини усвідомлення її статусу у стосунках як з іншими національно-державними утвореннями колишньої імперії, так і зі своїми західними сусідами, багато в чому залежала політика, лінія поведінки Народного Секретаріату. Ось коли у величезній нагоді Миколі Олексійовичу мало стати знання тих процесів, що розвивалися в краї протягом 1917 — перших місяців 1918 року.

Проте, мабуть, не можна знову не зазначити, що М. Скрипник здебільшого знав про ці події із періодики, від товаришів по партії. Безпосередню участь у розв’язанні тих чи інших проблем, зокрема національно-державних, він став брати лише самим останнім часом. І якщо прагнути з’ясувати гносеологію поглядів М. Скрипника на шляхи розвитку України, то все ж доведеться визнати, що до березня 1918 року українські проблеми носили для нього більше теоретично-абстрактний характер.

Очевидно, не можна вважати, що на даний момент Микола Олексійович досить глибоко володів і теоретичними знаннями в національному питанні взагалі. В усякому разі, у своїх публікаціях він цієї проблеми практично не торкався. В результаті сталося так, що до розв’язання завдань національно-державного, а далі — і національно-партійного будівництва він був, начебто, у цілому і підготовлений, хоч вважати цю готовність оптимальною все ж не можна.

В день свого призначення на вищу урядову посаду М. Скрипник направив наркому у справах національностей РСФРР Й. Сталіну телеграму про становище в Україні. На той час голові радянського уряду України ще не було відомо про підписання Радянською Росією Брестського миру. Як інтернаціоналіст, Микола Олексійович висловлювався за підписання такої угоди заради збереження завоювань революції.

«Ваша телеграма, — писав М. Скрипник, — змушує припускати, що у зв’язку з пунктом четвертим мирного договору Раднарком змушений розглядати Україну як таку, що перебуває поза Федерацією і лише в дружній угоді. Чи так це? Якщо так, скажіть певно, якщо не так, то як саме дивиться Раднарком. Це дуже важливо знати, тому що цим визначається досить багато чого, бо, як Вам відомо, ми досі продовжуємо стояти на ґрунті федерації, якщо необхідність рятування революції не змусить стати на іншу позицію Вас. І моя особиста думка: зараз треба відстояти базу для соціалістичної революції хоч би лише на відомій території, якщо це лише можливо. Тому, на мою думку, слід керуватися не стільки міркуваннями зв’язку або нейтралітету щодо України, а насамперед, інтересами подальшого розвитку соціальної революції. Повторяю, це моя особиста думка і мені самому, як працюючому тут, боляче передчувати можливість вашого формального нейтралітету, але нехай визначає не це, а інтереси загальносоціалістичної боротьби»504.

М. Скрипник, інші більшовики, що входили до ЦВК Рад України, Народного Секретаріату, спрямовуючи боротьбу мас проти австро-німецької навали, водночас провели роботу з підготовки ІІ Всеукраїнського з’їзду Рад (17–19 березня 1918 року), на який винесли найживотрепетніші питання тогочасного становища республіки.

Голова уряду виступив на з’їзді з привітанням, промовами про поточний та політичний момент.

Хоч більшовики й не мали переваги на з’їзді (вони становили другу за чисельністю фракцію: на початок з’їзду лівих есерів було 414, а більшовиків — 401), спираючись на ліві елементи з інших партій (крім лівих есерів — ліві українські соціал-демократи, максималісти), вони домоглись проведення своєї лінії, своїх рішень.

Більшість делегатів Всеукраїнського з’їзду після впертої боротьби підтримали курс VII з’їзду РКП(б) на мирний перепочинок і згодились з Брестським миром. Зважаючи на умови останнього, які розривали зв’язок України з Росією, з’їзд оголосив Україну незалежною радянською республікою і заявив, що, по суті, взаємини братніх республік залишаються попередніми.

Для інформації про рішення з’їзду, а також для досягнення домовленості про форму взаємостосунків між РСФРР і Радянською Україною у зв’язку з підписанням Брестського миру і австро-німецькою окупацією України 26 березня 1918 року було ухвалено направити до Москви Надзвичайне повноважне посольство ЦВК Рад України і Народного Секретаріату505. У спеціальному мандаті значилося: «Іменем Української робітничо-селянської Республіки.

Робітничо-Селянський уряд України — Центральний Виконавчий Комітет Всеукраїнської Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів та Народний Секретаріат Української Народної Республіки уповноважує Надзвичайне Повноважне Посольство декларувати самостійність Української Совітської Федеративної Республіки перед Урядом Російської Совітської Федеративної Республіки і вести переговори з Радою Народних Комісарів відносно заключення договору між обома Совітськими Федераціями — Російською та Українською.

Надзвичайне повноважне посольство складається з Голови Народного Секретаріату, Народного Секретаря Закордонних Справ Миколи Олексійовича Скрипника, народного Секретаря Внутрішніх Справ Юрія Михайловича Коцюбинського та Народного Секретаря Освіти і Міжнаціональних Справ Миколи Явтуховича Врублевського. Вищезазначені члени Надзвичайного Повноважного Посольства мають право від імені Робітничо-Селянського Уряду України складати заяви та підписувати договори, обов’язкові для держави Української»506.

Слова в мандаті звучать досить гучно, навіть урочисто. Та в житті все було не лише значно прозаїчніше, а й часто просто безпорадніше.

Чимало зусиль коштувало, зокрема, документально оформити той самий мандат. За умов поспішної евакуації неможливо було відразу знайти голову ВУЦВК В. Затонського, потім печатку вищого органу державної влади УСРР, з приводу чого М. Скрипник і Г. Лапчинський (тоді тимчасово виконував обов’язки головного писаря Народного Секретаріату) затіяли безрезультатне листування507. Комендант Таганрога не мав можливості знайти для повноважного посольства потяга і певний час погоджував з В. Антоновим-Овсієнком питання про те, щоб причепити вагон з високими урядовцямим до товарного поїзда та негласно оглянути їхній багаж, зірвав екстренний від’їзд до Москви508. Не мали практичного наслідку і звернення М. Скрипника, його товаришів до різних відомств у Москві з проханнями прискорити їхній проїзд територією РСФРР. Годинами посольство УСРР чекало на станціях оказії і врешті згоджувалось їхати, коли вагон таки чіпляли до товарних ешелонів509.

Звичайно, все це не додавало ентузіазму, певною мірою дратувало, однак не кидало високих посланців у відчай. Прибувши до Москви, М. Скрипник відразу ж підготував статтю «Новий стан революції на Україні», у якій зробив спробу дати більш повну і точну інформацію про події в республіці, які часто висвітлювались невірно російською пресою. У статті йшлося про розстановку сил, настрої мас, ставлення до Брестського миру, взаємини з лівими есерами, про перспективи революційної боротьби. Спеціально виділявся розділ «Мета приїзду до Москви», у якому говорилося: «Нас послав Центральний Виконавчий Комітет українських Рад і Народний Секретаріат, щоб офіційно заявити перед Радою Народних Комісарів і Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом про проголошення другим Всеукраїнським з’їздом Рад незалежності України.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди» автора Солдатенко В.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Надзвичайне повноважне посольство УСРР до Москви: спроба розв’язання дипломатичним шляхом перших суперечностей [10]“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Новітні тенденції й актуальні проблеми історіографічного освоєння процесів революційної доби 1917–1920 рр. в Україні [1]

  • Феномен украинской революции [2]

  • Створення й початки діяльності Центральної Ради (Дискусійні аспекти) [3]

  • Наймасштабніша опозиція в РСДРП(б) курсу на соціалістичну революцію [4]

  • Виступ Полуботківців у 1917 р (Спроба хронікально-документальної реконструкції події) [5]

  • До конфлікту Раднаркому Росії з українською Центральною Радою (особистіший зріз) [7]

  • Бій під Крутами: історія і кон’юнктура [8]

  • Донецько-Криворізька Республіка — ілюзії і практика національного нігілізму [9]

  • Надзвичайне повноважне посольство УСРР до Москви: спроба розв’язання дипломатичним шляхом перших суперечностей [10]
  • Прихід П. Скоропадського до влади: механізм державного перевороту та визначальні чинники закріплення режиму [11]

  • Підготовка антигетьманського повстання — нового етапу української революції [12]

  • Створення й початки діяльності Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України [13]

  • С. Петлюра і отаманщина [14]

  • Єврейські погроми (історичні факти й оцінки на тлі новітніх публікацій) [15]

  • Октябрьская революция и феномен украинского коммунизма [16]

  • Нереалізований шанс замирення між Україною і Росією — надзвичайна дипломатична місія УНР до Москви 1919 р. [17]

  • Думки з приводу винниченкової політичної долі (до 130-річчя від дня народження Великого Українця) [18]

  • Момент істини [19] (Роздуми про революції та їх роль в українській історії)

  • Теоретические обоснования украинских проектов трансформации российского централизованного государства в федеративную демократическую республику и революционная практика 1917–1922 гг. [20]

  • Новейшие тенденции и актуальные проблемы историографического освоения опыта украинского национального движения в 1917–1922 годах [21]

  • Украинский коммунизм в поиске теоретических моделей сочетания социальных и национальных факторов создания и развития федеративного социалистического государства [22]

  • Про Україну, революцію, масонство Головного Отамана та інших (міркування на полях нової книги про С. Петлюру) [23]

  • Ідейний опонент М.Грушевського (Полемічні зауваги на полях книги Ф. Турченка «Микола Міхновський: життя і слово») [24]

  • Про «кризу жанру» й пошук істини [25]

  • Победить войну (рецензия на книгу И. В. Михутиной. Украинский Брестский Мир. Путь выхода России из Первой мировой войны и анатомия конфликта между Совнаркомом РСФСР и правительством украинской Центральной Рады. М.: Изд-во «Европа», 2007. — 288 с.) [26]

  • Революційна доба 1917–1920 рр. в Україні: в пошуках термінологічних адекватностей [27]

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи