Розділ «П’єр Шевальє ІСТОРІЯ ВІЙНИ КОЗАКІВ ПРОТИ ПОЛЬЩІ з розвідкою про їхнє походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію і другою розвідкою про перекопських татар Pierre Chevalier HISTOIRE DE LA GUERRE DES COSAQUES CONTRE LA POLOGNE avec un discours de leurs Origine, Pais, Moeurs, Gouvernement & Religion. Et un autre des Tartares Précopites 1663»

ІСТОРІЯ ВІЙНИ КОЗАКІВ ПРОТИ ПОЛЬЩІ

з розвідкою про їхнє походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію і другою розвідкою про

перекопських татар

Pierre Chevalier

HISTOIRE DE LA GUERRE DES COSAQUES CONTRE LA POLOGNE

avec un discours de leurs Origine, Pais, Moeurs, Gouvernement & Religion. Et un autre des Tartares Précopites

1663

А. З. Барабой

Праці П. Шевальє з історії України

/5/ На початку 1663 р. відомий на той час французький мандрівник і вчений Мелькіседек Тевено видав перший том двотомного збірника: «Повідомлення про різні цікаві мандрівки, що не були опубліковані і передаються повністю або частково з оригінальних писань мандрівників французьких, іспанських, німецьких, португальських, голландських, перських, арабських та інших».[1] В цьому томі було вперше вміщено «Розвідку про козаків» П’єра Шевальє, яка крім етнографічного матеріалу містила також коротку історію українського козацтва, і зокрема стислі відомості про перші чотири роки визвольної війни українського народу 1648–1654 рр.

Того ж року П’єр Шевальє видав у Парижі власним коштом окрему книгу, в якій надруковано його твори: «Розвідка про землі, звичаї, управління, походження та релігію козаків», «Розвідка про перекопських татар» і «Історія війни козаків проти Польщі». В першій розвідці опущено відомості про визвольну війну українського народу, що зроблено, за висловом автора, «для уникнення нудного повторення».[2] В 1668 р. вийшло друге видання цієї книги. В 1672 р. книга Шевальє побачила світ в Лондоні в перекладі на англійську мову. В 1859 р, її було втрете перевидано в Парижі.

Написання французьким автором книги про війну козаків проти Польщі, як і кілька видань, що витримала ця книга за короткий час у XVII ст., свідчить про великий інтерес громадськості західноєвропейських країн до визвольної війни українського народу. Велике міжнародне значення визвольної війни українського народу полягало перш за все в її серйозному безпосередньому впливі на зовнішню політику урядів Росії, Франції, Польщі, Англії, Швеції кінця 40-х – початку 50-х років XVII ст., воно проявилося і в тому, що передові кола різних країн з інтересом вивчали її досвід по літературним, хай не досить досконалим, джерелам того часу. /6/

Книга Шевальє була досить відома в Польщі і на Україні в останній третині XVII – першій половині XIX ст. Її часто цитували дослідники. Її назву включали до бібліографії історії Польщі та України середини XVII ст. П. Симоновський своє «Краткое описание о козацком малороссийском народе и военных его делах»[3] в значній мірі побудував на матеріалах, запозичених саме з книги Шевальє; чимало сторінок праці Симоновського – це просто переклад відповід- них сторінок книги французького автора. О. І. Рігельман відвів окремий розділ своєї праці «Летописное повествование о Малой России»[4] «точному спискові перекладу» третьої, найважливішої розвід- ки Шевальє. Проте переклад вийшов далеко не точний – з чималою кількістю перекручень і довільних вставок. Нічого вже й казати, що мова перекладу, мова XVIII ст., дуже важка і малозрозуміла для сучасного масового читача. На працю Шевальє досить часто посилається автор першої половини XIX ст. Д. М. Бантиш-Каменський в своїй «Истории Малой России», особливо при наведенні прізвищ польських воєначальників або чисельності польського та козацького військ на різних етапах визвольної війни українського народу.[5] Польські, українські і російські історики другої половини XIX – початку XX ст., як правило, замовчували або зовсім ігнорували працю Шевальє. Наявність великої кількості друкованих і доступних архівних джерел, а також певне недовір’я до розповіді чужинця, яка не мала посилань на джерела, – не єдині причини цього ігнорування. Не останню роль /7/ у цьому відіграв характер опису французьким автором подій визвольної війни та її передумов.

Уважне вивчення творів Шевальє переконує в тому, що автор був добре обізнаний з досить численними і важливими документами з історії визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. і що він описував її події, менш тенденційно, ніж польська націоналістична шляхетсько-буржуазна історіогра- фія; цьому саме сприяло його «чужинство»: бувши мандрівником з дружньої Польщі держави, він значно краще, ніж деякі сучасники подій – поляки, розумів і правдивіше висвітлював у своїй праці мотиви боротьби українського козацтва і її героїчність. Російським історикам було, мабуть, не до вподоби твердження Шевальє про те, що російський цар не одразу став активно допомагати українському народу в його визвольній війні, бо він боявся, що пожежа селянського антифеодального повстання перекинеться і на Росію. Українську історіографію відштовхуваи від розвідки Шевальє, очевидно, ті обставини, що в ній соціально-економічні передумови визвольної війни висунуті на чільне місце і що в цілому симпатії французького автора були на боці Польщі та її політичних діячів.

Слід сказати, що Шевальє носився з честолюбною думкою вважатись історіографом українського козацтва,[6] і свою найважливішу розвідку він назвав «Історія війни козаків проти Польщі», підкреслюючи цим і те, що ініціатива війни належала повсталому українському козацтву, і те, що він описує війну начебто з позицій української сторони. Але належність Шевальє до феодального пануючого класу і спові- дання ним католицизму, з одного боку, політика тодішнього французького уряду, спрямована на підтримку королівської Польщі, польсько-шляхетське оточення, в якому перебував Шевальє під час своєї мандрівки, і польські джерела, якими він користувався, з другого боку, зумовили ту обставину, що він не міг по-справжньому прихильно ставитись до боротьби українських селян, міщан і козацтва за своє соціальне і національне визволення. В основному його симпатії були на боці шляхетсько-королівської Польщі.

Класові позиції і національні симпатії Шевальє виявилися в зневажливому ставленні до Максима Кривоноса, в третируванні козаків і українських селян, як «шарпачів» і «свавільників»; у тому, що М. Потоцькому і Яну Казіміру відведено чимало шанобливих і співчутливих рядків, а про Богдана Хмельницького сказано тільки, що він був не менш честолюбним, хоробрим та спритним, ніж Кромвель в Англії; в тому, що, правильно характеризуючи /8/ волелюб- ність, мужність і некористолюбність українського народу, він в той же час повторює наклепницькі твердження, поширювані польськими шляхетсько-магнатськими політичними діячами, про те, начебто українські козаки були суспіль п’яниці, підступні і зрадливі і т. ін.

Отже, об’єктивність Шевальє, більша ніж у польських хроністів-сучасників і пізніших польських шляхетсько-буржуазних істориків, сама по собі дуже обмежена. Проявом її можна вважати, наприклад, те, що Шевальє двічі підкреслює віроломство польських керівних кіл, яке виявилось у страті козацьких ватажків (Підкови, Павлюка) всупереч урочистій обіцянці зберегти їм життя (до речі, тільки завдяки цій обіцянці козаки погодилися видати своїх ватажків та скласти зброю). При всій своїй прихильності до М. Потоцького автор підкреслює, що однією з причин визвольної війни українського народу – точніше, поштовхом до неї – було те, що Потоцький замість задоволення скарг козаків готував проти них каральний похід[7] тощо. Обмежена об’єк- тивність Шевальє проявляється і в деяких інших твердженнях, про які іде мова трохи нижче.

Хоч П. Шевальє помилково вважав українську мову діалектом польської, але українців він називав руськими (les Russes) або русинами (les Russiens), іноді мешканцями України (les habitans de l’Ukraine), a їх мову називав рутенською, підкреслюючи, до речі, що вона дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та витончених зворотів.[8] Росіян він визначав терміном «московити». Отже, він вважав українців окремим народом. Шевальє відкидав думку, наче козаки є народ, підкреслюючи, що це «тільки військо», [9] але він знав про поголівне прагнення мас українського народу під час визвольної війни до покозачення і зазначав, що дуже волелюбні мешканці України «сьогодні всі називаються козаками і з гордіс- тю носять це ім’я».[10]

Шевальє було ясно, що козацтво утворилося сти- хійно задовго до сформування польським урядом загонів реєстровців. Але для кінця XVI і першої половини XVII ст. він не відрізняє вільних козаків – городових і запорозьких – від реєстровців. Між тим, як відомо, саме для цього періоду необхідно розрізняти вільних і реєстрових козаків: по суті то були два різних стани суспільства в тодішній Речі Посполитій Польській, і на окремих етапах історії їх суспільно-політична роль була далеко не однакова. /9/