Розділ «П’єр Шевальє ІСТОРІЯ ВІЙНИ КОЗАКІВ ПРОТИ ПОЛЬЩІ з розвідкою про їхнє походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію і другою розвідкою про перекопських татар Pierre Chevalier HISTOIRE DE LA GUERRE DES COSAQUES CONTRE LA POLOGNE avec un discours de leurs Origine, Pais, Moeurs, Gouvernement & Religion. Et un autre des Tartares Précopites 1663»

Найвидатніші міста та фортеці, які займають козаки, – це Київ, центр воєводства і митрополії грецької церкви, Біла Церква, Корсунь, Костянтинів, Бар, Черкаси, Чигирин,[65] Кодак, Ямполь над Дністром, Брацлав над Бугом – центр воєводства, Вінниця, Умань, Чернігів, Переяслав, Лубни, Паволоч, Фастів. Усі ці міста укріплено кілька років тому, і пан де Боплан, французький інженер, що був на службі у покійного великого [коронного] гетьмана Конєцполь- ського, якому громадськість завдячує двома зробленими ним дуже докладними картами України, позначив на картах укріплення більшої частини цих місцевостей. Крім них, немає жодного містечка чи селища, не обведеного стіною і не забезпеченого принаймні ровом для охорони від нападів татар, які часто навідуються в ці краї.

Селяни України та сусідніх провінцій неначе раби, так само як і в більшості інших частин Польщі: вони зобов’язані працювати кінно або пішо три-чотири дні щотижня для панів. До того ж вони обтяжені різними орендними платами збіжжям та свійською птицею за землі, якими користуються; зобов’язані платити десятину від баранів, поросят і всяких земних плодів, а також возити дрова і виконувати інші важкі роботи; а до того – погана поведінка з боку євреїв, орендарів шляхетських земель, які до описуваної війни вимагали виконання всіх тих повинностей з великою суворістю, і, нарешті, дістали оренду на право варити пиво та гнати горілку. Отож не треба дивуватись, якщо селянські заворушення були такими частими і що в останніх війнах селяни відстоювали й обороняли свою свободу з такою завзятістю. Проте це тяжке рабство було причиною розквіту всьо- /44/ го хороброго Запорозького війська, чисельність якого дуже зросла за останні роки внаслідок відчаю, до якого довела народ прикордонної землі жорстокість шляхти і євреїв. Цей відчай примусив їх іти шукати свободи та кінця своїх бід деінде.

Мешканці України, які сьогодні всі називаються козаками і які з гордістю носять це ім’я, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі і мало дбають про нагромадження майна, дуже волелюбні і нездатні терпіти ярма, невтомні, сміливі й хоробрі, але великі п’яниці, підступні та зрадливі; {24} вони полюють і рибалять, знають різні ремесла, потрібні в сільському житті і на війні; їх особливістю є те, що вони чудово уміють виробляти селітру, на яку багата їхня країна та яку вони вивозять до різних країн Європи. Селітру відправляють у великій кількості до Гданьська, звідки її забирають голландці та інші народи.

У цій країні дуже докучає мошка. Влітку вона кусає так дошкульно, що від цього напухає обличчя, якщо в людини немає звички спати під наметом, схожим на солдатський, який накривають простирадлом з натягнутими краями, котрі звисають на півстопи нижче постелі, щоб не залишалося жодної щілини.

Проте значно більше докучає їм сарана, яка у деякі роки налітає сюди, головно, коли дуже сухо. Сарану несе з собою східний або південно-східний вітер з Татарії, Черкесії[66] та Мінгрелії, які майже ніколи її не можуть позбутися. Сарана летить хмарами, завдовжки в п’ять або шість миль і завширшки у три або чотири, які так затемнюють обрій, що найясні- ший день робиться хмарним. В місцевостях, де осідає сарана, вона винищує менш ніж /45/ за дві години навіть ще зелені посіви. Ці комахи живуть тільки шість місяців; там, де вони перебувають восени, вони відкладають яєчка, кожна близько трьохсот. З кожного яєчка наступною весною, якщо сухо, вилуплюється молода комаха. Сильні дощі вбивають їх. Лише таким чином оті землі звільняються від цього лиха, а також коли повіє північний або північно-західний вітер, бо він жене їх до Чорного моря. Якщо вони тільки-но народились і якщо їхні крильця недосить сильні для льоту, то вони вдираються до хат, обсідають ліжка, столи, м’ясні страви так, що неможливо щось з’їсти, не проковтнувши кількох з них. Вночі вони сідають на шлях та лани шаром завтовшки понад чотири дюйми, і коли поверх нього проїхати возом, то звідти нестерпно смердить.

Руським чи козакам дошкуляє властива їм хвороба, мовою лікарів названа plica, а мовою даної країни – гостець.[67] Хворим протягом року, наче паралітикам, відбирає руки і ноги, вони відчувають великий біль у нервах. Коли мине цей строк, у хворих якоїсь /46/ ночі так сильно пітніють голови, що наступного ранку все їх волосся виявляється склеєним докупи; тоді хворий відчуває велику полегкість і через кілька днів одужує від паралічу; але його волосся залишається сплутаним, і коли б він дав собі його в цей час зрізати, то рідина, яка виділяється через пори на голові, спадала б йому на очі і зробила б сліпим. Цю хворобу, на яку так само слабують коні, як і люди, вважають у цій країні невигойною. Проте пан де Боплан запевняє, що бачив багатьох вилікуваних, якщо їх лікували так, як хворих на віспу; деякі позбулися хвороби непомітно після зміни клімату, переїхавши з однієї місцевості до іншої. Ця хвороба, на загальну думку, походить від тяжкостравності чи якоїсь іншої прихованої властивості тамошніх вод, а особливістю цієї хвороби є те, що вона передається так, як і венерична хвороба, через злягання; її особливістю є також і те, що деякі діти вже народжуються хворими; але дивним є не лише те, що вони такими народжуються, а й те, що, виростаючи, вони одужують і на все життя бувають вже від неї гарантовані.{25}

Мова козаків – це один з польських діалектів,{26} як і польська мова, вона є слов’янською. Вона дуже ніжна і сповнена пестливих виразів[68] та незвичайно витончених зворотів.

Щодо релігії, то мешканці України є грецького схизматичного віросповідання, прийнятого в цій країні 942 р. Володимиром, князем Русі.{27} Краща частина шляхти додержується католицизму або реформи Лютера чи Кальвіна.

Головною хибною думкою грецької релігії є те, що вона зовсім не визнає походження святого духа від батька і від сина, а тільки від батька, вважаючи, що /47/ коли б він походив від обох, то можна б припустити, що в нього є подвійна думка та подвійна воля.

Ті, які сповідують грецьку релігію, заперечують також чистилище, кажучи, що після смерті кожний, відповідно до своїх вчинків, очікує страшного суду – добрі у приємній і прекрасній місцевості серед добрих духів, а злі – в огидній і страшній разом з демонами. Це вірування вони обґрунтовують таким текстом з святого письма: «Прийдіть, благословенні батьком моїм володіти царством небесним…, ідіть прокляті в огонь вічний», який, на їхню думку, доводить, що нема ніякого іншого суду, крім страшного, який буде тоді, коли прийде кінець світу, бо проти тих, хто вже засуджений, вироку не виносять.

Вони відкидають безшлюбність священиків і не приймають нікого з нежонатих, вважаючи, що като- /48/ лицькі римські священики анафемовані собором у Гангрі,{28} в четвертому каноні якого сказано: «Тому, хто ганить священика за те, що має другу закон- ну дружину, кажучи, що не личить з його рук приймати святих тайн, хай буде тому анафема». А в іншому місці сказано: «Кожний священик і диякон, який втрачає власну дружину, втрачає право на священство». Отже, на їхню думку, подружжя настільки істотне для духівництва, що священик, який овдовів, не може виконувати ніяких релігійних відправ. Ці священики походять звичайно з монастирів, звідки добирають найздібніших, таких, які найдовше служили в церкві.

Вони рішуче відкидають усі вселенські собори, які відбулися після сьомого, скликаного за папи Адріана, бо на ньому, як вони кажуть, було ухвалено, що все прийняте і вирішене під час попередніх вселенських соборів аж до того, про який іде мова, залишається непохитним і незмінним назавжди, і коли б хтось у майбутньому скликав інші вселенські собори або брав у них участь, той підлягає анафемі. Таким чином, усе, що з того часу діялося в церкві, вважається єретичним і порочним. Отці церкви, яких визнають послідовники грецької релігії, – це свяий Василій Великий, святий Григорій Назіанський і святий Іоан Златоуст. Вони вивчають також проповіді святого Григорія Великого і шанують та вважають святими всіх пап, які були до сьомого вселенського собору.{29}

У Греції та в Анатолії православні правлять свої богослужіння старогрецькою мовою, але московити та русини[69] правлять їх своєю мовою, додаючи, однак, кілька грецьких гімнів. Вони освячують хліб на розчині і вважають дивним, що римські священики /49/ вживають прісний хліб і що католицька релігія наслідує в цьому євреїв, не перейнявши в них ні свята суботи, ні обряду обрізання. Крім цього, твердять вони, в євангелії виразно сказано, що Ісус Христос під час тайної вечері взяв хліб, а це зовсім не означає хліб без розчину, бо євреї їли опрісноки тільки на пасху, і до того ж навстоячки, а наш господь, навпаки, під час тайної вечері возлежав разом з дванадцятьма апостолами, з чого прибічники грецької релігії роблять висновок, що це була зовсім не пасха, а якась інша трапеза.

Вони так само, як і католики, моляться святим, пречистій діві та апостолам, свята яких урочисто відзначають. Але понад усе, принаймні руські, шанують /50/ святого Миколая, єпіскопа мірлікійського, якого оточують особливим культом.

Їхнє хрещення, сповідь, вінчання, висвячення священиків та єлеєпомазання трохи відрізняються від наших. Різниця євхаристії[70] полягає в тому, що вони причащаються під обома видами і що в них дітей причащають з трьох років. Для хворих вони мають окрему проскурку, яку освячують під час страсного тижня.

Їхні пости частіші та суворіші від наших, оскільки сповідуючі грецьку релігію утримуються не лише від м’яса, але також від масла, молока, сиру, яєць та навіть від риби і живляться тільки капустою, буряками, грибами та іншими овочами. Серед них є такі побожні, /51/ що споживають лише хліб та воду, за винятком все ж субот і неділь.

Усе це не означає, що московити не напиваються часто у піст, бо вірять, так само як і поляки, що пиття, яке б надмірно воно не було, посту не ламає. У них чотири пости на рік: перший відповідає нашому великому посту й триває сім тижнів, другий починається через вісім днів після трійці і кінчається на свято Петра і Павла, третій – з 1 серпня до успіння богородиці, останній же – перед різдвом, яке починається за п’ятнадцять днів до нашого.{30} Вони так само протягом року утримуються від скоромного щосереди та щоп’ятниці.

Зрештою, крім відмінності в способі причащатися /52/ і вимоги, щоб священики та диякони були одру- женими, немає різниці, принаймні щодо основних релігійних принципів, поміж ними і греками, з якими їх в’яже спільність поглядів, а до того ще вісімдесят років тому всі руські визнавали константинопольського патріарха. Відтоді великому князеві Московії спало на думку іменувати та призначати московського архієпіскопа,[71] якого після цього призначення висвячують два чи три церковні сановники. Єпіскопи Чорної та [72] Південної Русі створили відтоді немовби окрему церкву. Нарешті, побачивши, що в їхній країні поширюються лютеранська та кальвіністська секти, і шукаючи способу, щоб зміцнитися, вони вирішили під час одного з соборів відновити зв’язок своєї церкви з католицькою.{31} З цією метою вони відрядили 1595 р. до Рима двох з-поміж себе, які від імені церкви Чорної Русі прочитали декларацію про свій символ віри перед папою та кардиналами у відповідності з догмами правовір’я та Трідентського собору{32} при єдиній лише умові, що буде збережено обряд грецької церкви, якого вони й дотримуються від часу унії з католицькою церквою на вселенському соборі у Флоренції;{33} проте згодом вони знову повернулися до схизми. /53/

Розвідка про перекопських татар

На світі існують два великих народи, які живуть більш-менш однаково, визнають ту саму релігію і є того самого, принаймні так вони твердять, походження.[73] Це араби і татари. Перші займають частину Азії та Африки, а другі населюють усі північні землі згаданої частини світу – Азії, аж до Європи. Деякі з цих народів більше цивілізовані, мають міста і удосконалюються в науках та в мистецтві, але більшість веде сільське і кочове життя, мешкає лише в шатрах і хижах або і просто під відкритим небом, захоплюється не обробітком землі, а тільки полюванням, війною чи, вірніше, грабіжництвом та не має інших багатств, крім своїх стад.