Розділ «П’єр Шевальє ІСТОРІЯ ВІЙНИ КОЗАКІВ ПРОТИ ПОЛЬЩІ з розвідкою про їхнє походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію і другою розвідкою про перекопських татар Pierre Chevalier HISTOIRE DE LA GUERRE DES COSAQUES CONTRE LA POLOGNE avec un discours de leurs Origine, Pais, Moeurs, Gouvernement & Religion. Et un autre des Tartares Précopites 1663»

Татари поділяються на орди,[74] араби ж – на гелі або кобелі, і всі ці народи зовсім не змішуються поза своїм племенем чи родом, звідки, мабуть, походить їхня велика схожість та деякі риси обличчя, за якими їх можна легко відрізнити від інших народів.

Татари, які по суті є скіфами, відомі під цією наз- /54/ вою приблизно чотириста років. Деякі автори, як Лейнклав та інші, виводять етимологію цієї назви від ріки Тартар,{34} а інші – від назви країни, в якій колись жили татари.

Деякі твердять, що назва тартари невірна і перекручена, що їх треба називати татари або тотари – слово, яке по-сірійському означає залишок – і припускають, що ці народи є залишки десяти ізраїльських племен, яких Сальманазар та його попередники {35} привели як полонених до Ассірії, а вони потім вирішили відділитися від язичників і перейти в незаселені землі, щоб віддатися своїм релігійним обов’язкам та дотримуватися законів, якими вони колись нехтували.

Татарія, за Маженом, ділиться на п’ять частин. Перша – це Мала, або Перекопська Татарія, названа також Кримом. Друга частина – це Азіатська Сарматія, в якій живуть численні татарські орди, піддані /55/ великого московського князя, як череміси, ногаї, заволжани, а також казанські та астраханські татари. Третя – це Загатай, або країна узбеків, чи Скіфія, що лежить по той бік гори Імаюс, яка знаходиться між ріками Шезель, колишньою Яксарт, та Жегонь, або Окс, і до якої належить Бактріана та Согдіана. Саме в цій Татарії панував пресловутий Тамерлан. Четверта – це Катай, або Скіфія, – по той бік Імаюса, її звичайно називать Великою Татарією, хан якої кілька років тому став володарем Китаю. П’ята частина – це старовинна Татарія, або Скіфія, невідома Птолемеєві, найбільше висунута на схід та Північ Азії.

Мала Татарія, що колись називалася Таврійський Херсонес, зветься Перекопською Татарією від міста Перекопа, розташованого на перешийку півострова, і по-слов’янському означає перекопане місце, бо там є рів, який перетинає цей перешийок. /56-58/

Цю країну називають також Кримом за назвою одного з головних міст.

Колишніми мешканцями там були таврійці, які дали назву цій країні; потім прибули греки і створили численні колонії; пізніше кілька татарських орд, які вийшли з околиць Каспійського моря, спустошивши частину Азії і перейшовши Волгу, захопили цю країну, приблизно 460 років тому, за винятком деяких портів, між іншими і Кафи, яку здобули генуезці 1266 р., й залишалася вона в їхніх руках аж по 1474 р., коли Магомет II, турецький султан,[75] відібрав місто у генуезців.

Таврійський Херсонес має довжину приблизно в п’ятдесят миль, а завширшки в деяких місцях тридцять, а подекуди їх менше; однак Мала Татарія простягається далі, бо до неї належить Буджак, тобто країна між Дністром та Борисфеном аж по Дон, або Танаїс, понад морем, що зветься Ель Забаш, чи Палюс Меотідський.[76]

У цій країні, як і в Херсонесії, немає ні міст, ані сіл; вся країна – це нерозорана рівнина, де ростуть хороші трави, на яких тамтешні татари стаборовуються то тут, то там, залежно від того, де кращі пасовиська; вони заводять халупи і використовують свої пересувні намети тільки взимку, щоб могли сховатися від сильних морозів та від снігу ті, що залишаються біля отар, бо всі інші в цій порі року, коли ріки та болота замерзають, звичайно йдуть в походи, щоб грабувати на Україні і на кордонах Московії.

Головні міста півострова – це Перекоп, названий татарами Золотим, де є щось з чотириста домів. Він розташований на сході перешийка, який має в ширину /59/ приблизно півмилі. Далі є Козлов[77] – на одному з мисів над Чорним морем; там налічують бли- зько двох тисяч домів. Це торговельне місто, яке підлягає ханові. Ще одне місто зветься Кримом, воно теж підлягає ханові і знаходиться у затоці моря Ель Забаш, в ньому мешкають майже виключно татари. Бахчисарай, де хан звичайно держить свій двір, має приблизно дві тисячі домів. Алмасарай є друга резиденція хана, до якої він часто прибуває, але цей палац оточений щонайбільше шістдесятьма чи вісімдесятьма домами.

Місцевості, що безпосередньо належать Туреччині, – це дуже важливий порт Балаклава, де спору- джують кораблі та галери для турецького флоту. Це невелике селище, яке має сто чи найбільше двісті до- /60/ мів. Інкерман та Манкюп – це замки з поруйнованими містами. Найважливішими з міст є Кафа, колись Феодосія, яка за часів генуезького володіння була одним з найважливіших торговельних центрів Сходу; з того часу місто значно підупало порівняно до свого попереднього становища так, як це сталося з усіма місцевостями, що потрапили під оттоманське володіння. Все ж у цьому місті є п’ять чи шість тисяч домів. Мешкають тут греки, італійці, залишки генуезьких родин, вірмени, євреї, турки і татари. Біль- шість мешканців – це християни, які мають там сорок п’ять церков – грецьких, вірменських чи латинських.

Таврійський Херсонес складається частково з дуже врожайних долин, а частково – з лісів та гір. Він багатий на різноманітне зерно, і чудові фрукти, а також на вина. Християни та євреї там займаються хліборобством, а татарські мешканці залишають рільництво своїм рабам, вважаючи цей рід праці негідним для себе. Що ж до інших татар поза Херсонесією, то вони ставляться до рільництва ще з більшим презирством, цінуючи ремесло пастухів та грабіжників. Їхнє багатство – це коні та стада, а також здобич і бранці обох статей, яких вони беруть у полон під час походів і віддають на продаж християнським та єврейським купцям у Кафі після того, як запасуться певною їх кількістю і хан правом першого вибору візьме собі тих чоловіків і жінок, яких захоче. Потім невільників забирають купці з Константинополя, Сінопа, Трапезунда та інших міст Сходу, особливо ж польських жінок та дівчат, яких везуть часом аж у Персію та Індію до гаремів тих країн, де вони дуже ціняться. Колись єгипетські султани купували мамелюків{36} до війська з Таврії, добираючи їх з-поміж невільників, взятих татарами на Русі, Подолії, Московії та Черкесії. Однак після зруйнування /61/ Селімом цієї воєнної держави, ця торгівля з Єгиптом припинилася.

В обмін за приставлених невільників та худобу татари беруть від християнських та єврейських купців турецьких коней, зброю, тканини на одяг та інші потрібні їм речі.

Перекопські татари здебільшого середнього росту, міцні і ширококості; у них коротка шия, широке обличчя, малі, але дуже чорні та дуже виразні очі, смуглява шкіра та інші характерні риси, за якими їх можна легко розпізнати серед інших людей. До того [вони] загартовані для всілякої праці та тягот. З раннього віку матері купають їх майже щодня у воді з розчиненою сіллю, щоб зробити тіло міцним і загартованішим щодо непогоди. Я бачив, як польські жінки роблять так само, але вони задовольняються одною такою купіллю на тиждень. Татарські батьки дуже рано привчають дітей стріляти з лука, а в дванадцять – п’ятнадцять років їх забирають з собою на війну. /62/

Татари, що живуть поза містами, одягнені в овечі кожухи,[78] а на головах носять смушкові шапки. Їх звичайна зброя – це шабля, лук та сагайдак приблиз- но з двадцятьма стрілами. Вони самі роблять цю зброю: лук – з кінських жил, колчан – з кінської шкіри, а вістря стріл вони прикріплюють невеличкими ремінцями з шкіри тієї ж тварини; з цих ремінців вони роблять батоги з властивою їм умілістю, якої досі лимарі Франції та Німеччини не змогли перейняти. Вони починають користуватися вогнестріль- ною зброєю і всі носять при собі також ножі та шила для направи кінської уздечки та сідла; ці сідла дерев’яні, і їх /63-64/ татари теж роблять самі. Вони мають кресала для добування вогню і бусолі, або сонячні квадранти для орієнтування у безлюдних степах, де немає ніяких битих шляхів чи стежок. Найзнатніші з них одягаються в різнокольорові сукна, мають бавовняну білизну, кольчуги, турецькі сідла та краще спорядження, яке вони купують у вірменських купців або здобувають на війні. Всі вони їздять верхи дуже швидко, міцно стискаючи ногами коня, так само як поляки, турки, араби та всі мешканці Сходу й Африки.

Їхні коні, що називаються бахмати, довгі, дуже негарні і худі, з густими гривами та хвостами, які звисають до землі. Проте природа компенсувала брак краси у цих тварин, надавши їм незрівнянну швидкість та невтомність: на них можна їхати цілий день без перепочинку. Вони весь час пасуться, і зимою, коли земля вкрита снігом, та в поході вони живляться тим, що є під снігом, або гілками та корою дерев, хвоєю, соломою й усім тим, що можуть самі знайти. Щодо найзнатніших татар, то вони мають турецьких і арабських коней, а їх хан – надзвичайно гарні табуни. /65/

Кочові татари майже зовсім не їдять хліба, хіба що коли перебувають в таких місцевостях, де можуть його знайти. Вони споживають пшоно, досить поширене у них, з якого виготовляють юшку та напій, і звичайно їдять кінське м’ясо, яке вони варять під час відпочинку саме або з пшоном. Якщо ж татари йдуть на війну або перебувають у поході, вони печуть м’ясо, чи, вірніше, пом’якшують його під своїм сідлом, а потім з’їдають з такою приправою, як піна, що утворюється на м’ясі від кінського поту. Вони добирають для споживання не найжиріших або найздоровіших коней, а беруть замучених походом або хворих чи кривих. За час мого перебування у Польщі я бачив, як татарські бранці приходили до стаєнь, щоб забрати здохлих коней, з м’яса яких вони виготовляли собі страви.[79] Отож кінські трупи ніяк не загрожують отруєнням повітря в тих країнах, бо татари наводять там порядок, з великою запопадливістю підбираючи ці трупи, коли тільки дізнаються про них. Оскільки /66/ закон Магомета забороняє татарам споживати вино, то їхнім звичайним напоєм є чиста вода, а взимку, коли ріки і потоки замерзають, – сніг, іноді – навар з кінського м’яса разом з усім шу- мовинням; вони п’ють також, брагу, виготовлену з вареного пшона. Найбільш спритні п’ють кобиляче молоко, мед та горілку, їдять м’ясо овець і кіз, домашню птицю і дичину, яку вони добувають на частих полюваннях. Однак усі татари відмовляються від свинячого м’яса, і взагалі можна сказати, що вони помірковані та стримані щодо /67/ їжі. Хан же їсть розкішніше, мешкає пишно, живе з величністю, гідною його становища.

Татарська мова така сама, як турецька, бо обидві є того самого походження з тією лише відмінністю, що турецька змішана з численними перськими та арабськими словами. Їхня релігія – це релігія магометанська.

Щодо їх звичаїв, то годі уявляти собі менш порочних людей, бо крім того, що татари, як про це вже сказано, помірковані, вони надзвичайно щирі та вірні. Серед них зовсім немає шахраїв та наклепників, нема несправедливості чи насильства – одним словом, живуть вони у великій дружбі та цілковитій згоді, не вважаючи злочином чи кривдою грабіж християнських країн, бо в їхньому понятті християни – поганці та мерзотники. В Польщі часто можна бачити гідні подиву зразки вірності полонених там татар: вони завжди повертаються в призначений день, якщо їх відпущено під словом честі в їхню країну, щоб спробувати там здобути собі волю обміном з польськими бранцями. Вони виконують це акуратно, або вертаються у свій полон, не прострочивши ані хвилини. Я бачив польських шляхтичів, які певніше довіряли ключі від сховищ з грішми чи коштовними речами молодим татарам, які були в них на службі, ніж кому-небудь іншому з свого дому.[80]

Ці народи підкоряються монархові, якого вони називають ханом, тобто королем. Поляки ж називають його царем, це слово походить від латинського цезар. Усі піддані дуже поважають хана, який править деспотично, як і всі магометанські самодержці. Хан має право призначати свого спадкоємця, яким звичайно буває його син або один з братів. Цей призначений /68/ спадкоємець зветься калга.[81] Шляхетні чи взагалі знатніші з татар називаються мурзами. З часів Селіма, турецького імператора, який підкорив своїй владі частину Таврії, татарські хани, всупереч тому, що дехто говорить, не є данниками турецького султана, але є його васалами; султан на знак своєї зверхності над ними дарує їм корогву при кожній зміні хана. Першим королем чи ханом цих народів був якийсь Улан, народження якого вони вважають надприродним. Його спадкоємці були усунені двісті років тому Гереями, родом, який донині володіє престолом. Проте існує другий рід, який все ще називається Уланами і який повинен заволодіти королівством, коли згасне рід Гереїв.