Розділ «Антитурецькі й антитатарські мотиви в козацькому фольклорі»

Постійні козацькі «змагання» з татарами й турками, війни з поляками – все породжувало відповідний козацький фольклор. «Зародився він, – писав про нього Михайло Возняк, – із народженням окремого козацького стану й розвивався серед нього, а з упадком козацтва стала його носіями окрема організація убогих сліпців-бандуристів і частково лірників. На жаль, запізно закріплений на папері зберігся козацький епос тільки в останках…»633

До нас дійшли лише фрагменти фольклорних творів, тому досить складно реконструювати загальну картину. Окрім того, ці твори, на відміну від писемних, не були сталими, легко піддавалися змінам. Та все ж можна визначити деякі особливості «козацького» фольклору.

Ці твори в «ідейному плані» відрізняються від писемних творів. Якщо в останніх часто говориться про кривди козаків від поляків (при цьому чи не найбільшою кривдою вважається унія), а також демонструються антипольські настрої, то у фольклорі такі речі стоять на другому плані. На перше місце виходять переважно антитатарські й антитурецькі мотиви.

До нас дійшло чимало пісень про татарський полон, турецьку неволю, про сутички козаків із турками й татарами634. До таких антитурецьких творів належить уже згадувана «Пісня про Байду». У піснях цього циклу маємо різні сюжети – наїзди татар, захоплення у полон та продаж у рабство, викуп з неволі тощо.

Пам’ятник Марусі Богуславці, м. Богуслав

Чимало популярних дум, котрі трактуються як козацький епос, теж присвячено цій тематиці. Наприклад, такою є «Дума про Марусю Богуславку»635. У ній розповідається, що на березі Чорного моря стоїть кам’яна темниця, в якій мучиться сімсот козаків-невільників. До них приходить «дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» і пропонує відгадати, «що в нашій землі християнській за день тепера». Невольники кажуть, що не в силі відгадати, бо тридцять років не бачили «божого світу, сонця праведного у вічі». Тоді Маруся Богуславка повідомляє, що сьогодні Великодня субота, а завтра має настати Великдень. Козаки, почувши це, «білим лицем до землі припадають» і проклинають Марусю за те, що вона їм це сказала. Маруся ж зупиняє прокльони козаків, каже, що наступного дня, коли її чоловік поїде до мечеті й передасть їй ключі, вона відкриє темницю та визволить їх. Що і робить. На завершення думи Маруся звертається до козаків із такими словами:

«Ой, козаки,

Ви, біднії невольники!

Кажу я вам, добре дбайте,

В городи християнські утікайте;

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,

Моєму батькові й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,

Ґрунтів великих, маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки

З неволі не викупає,

Бо я вже потурчилась, побусурменилась