Розділ «41»

Дорогою додому я побачив на небі хмари, тому Чумацького Шляху видно не було.

Оскільки Батькові довелося їхати до поліцейського відділка, — а це було погано, — то я сказав:

— Вибач.

— Усе гаразд, — відповів він.

— Я не вбивав собаку, — промовив я.

— Крістофере, тобі слід триматися подалі від лиха, добре? — сказав тоді він.

— Я не думав, що станеться якесь лихо. Мені подобається Веллінгтон, я йшов привітатися з ним і не знав, що його вбили, — пояснив я.

— Просто спробуй не лізти в чужі справи, — сказав Батько.

Я трохи подумав і відповів:

— Я хочу дізнатися, хто вбив Веллінгтона.

— Ти чув, що я тобі щойно сказав, Крістофере? — спитав Батько.

— Так, я чув, що ти щойно сказав, але коли когось убивають, то треба дізнатися, хто це зробив, аби його покарали, — наполягав я.

— Це ж собака, Крістофере, чорт забирай, просто собака, — сказав він.

— Для мене собаки теж важливі, — відповів я.

— Облиш цю справу, — сказав він.

— Цікаво, чи знайде поліція людину, яка його вбила, і чи покарають її? — не вгавав я.

Тоді Батько стукнув кулаком по керму, і машина трохи вихнула за переривчасту смугу посередині дороги, а він скрикнув:

— Облиш цю справу, заради всього святого!

Я зрозумів, що він розсердився, оскільки він кричав, і я не хотів його сердити, тож мовчав, поки ми не приїхали додому.