Розділ «Епілог»

ікаві зорі, спостерігаючи за Скарлет та Джуліаном, навіть трішки наблизилися до землі у сподіванні розгледіти поцілунок, такий само чарівний, як і магія Каравалу. Донателла танцювала під шатром всевидячих дерев і дуже сподівалась знайти собі партнера для поцілунків.

Вона кружляла то з одним, то з іншим кавалером, ледь торкаючись черевичками землі. Здавалося, шампанське, що його вона пила без ліку, містило в собі часточки зоряного пилу, від якого її тіло не торкалося землі. Телла була впевнена, що вранці пошкодує про кількість випитого, але їй так подобалось це відчуття польоту. Після всього, що довелось пережити, вона конче потребувала забуття.

Телла їла цукерки з лікером й осушувала кришталеві фужери колючого напою, аж поки голова не пішла обертом. Вона майже впала в обійми нового партнера, котрий притиснув її до себе набагато ближче за решту. Руки його сміливо обвились довкола її стану, й на дівчину накотилась нова хвиля задоволення. Теллі подобалась впевненість, з якою він її торкався. Поки незнайомець відтягував її подалі від натовпу, вона уявляла, що далі робитимуть його сміливі руки. Можливо, він допоможе розвіяти її страхи, про які вона так і не наважилася сказати сестрі.

Телла захилила голову і зареготала. Раптом усе стемніло. Він не був схожим на жодного актора Каравалу. Коли партнер нахилився ближче, Телла угледіла лише примарну самовдоволену посмішку. Тим часом руки сповзали вниз. Вона вхопила повітря, коли його пальці занурилися у складки сукні, торкаючись її стегон. Аж раптом він...

Зник.

Усе сталося так швидко, що Телла аж відскочила.

Якусь мить чоловік обіймає її, притискаючи так близько, ніби хоче поцілувати. А наступної миті зникає. Він рухався надзвичайно швидко. Якби ж Телла випила не так багато. Не встигла вона ступити і двох кроків, як він розтанув у натовпі, лишивши її змерзлу на самоті. Вона відчула важкість у кишені.

Холодок обдав оголені плечі Телли. Хоча голова у неї й справді йшла обертом, але вона чітко пам’ятала — річ, що обтяжувала її спідницю, з’явилася саме зараз. На мить її навіть потішила думка, що це нова загадка. Можливо, її незнайомець сподівався, що вона піде слідом до його кімнати, де вони цілуватимуться донесхочу. Та коли б йому від неї потрібно було саме це, то він не зник би так швидко.

«Здається, ще один келих шампанського мені не завадить», — буркнула Телла собі під ніс. Вона й гадки не мала, що то за річ у її кишені. Знала, що вона була загорнута у папір. І щось всередині підказувало їй, що річ ця призначалась виключно для неї.

Музика з вечірки потроху вщухала. Телла підійшла до усамітненого дерева, обвішаного свічками, що мерехтіли біло-блакитними вогниками.

Вона дістала згорток, який вміщувався у долоні. Хтось намотав записку довкола товстої монети. Телла жодного разу не бачила подібних грошей. Монетку вона знову засунула в кишеню і розгорнула записку.

На ній було написано акуратним почерком: