Розділ III Голоси та привиди

Голоси та привиди

Як це не дивно, але я спав як убитий. Вранці я, як завжди, піднявся на півгодини раніше за інших, збігав на кухню подивитися, як там справи зі сніданком, збігав у рубку поглянути, як там мої хлоп’ята, а потім вистрибнув надвір робити зарядку. Сонце ще не зійшло над горами, але було вже зовсім світло і дуже холодно. Ніздрі злипалися, вії змерзалися, і я щосили розмахував руками, присідав і взагалі поспішав швидше спекатись і повернутися на корабель. І тут я помітив Комова. Сьогодні він, як видно, встав навіть раніше за мене, сходив кудись і тепер повертався з боку будмайданчика. Ішов він не так, як завжди, не поспішаючи, немов замислившись, і розгублено поплескуючи себе по нозі якоюсь гілочкою. Я вже закінчував зарядку, коли він підійшов до мене впритул і привітався. Я, звісно, теж привітався й намірився був пірнути в люк, але він зупинив мене запитанням:

— Скажіть, Попов, коли ви залишаєтесь тут наодинці, ви відлучаєтеся куди-небудь від корабля?

— Тобто? — Мене здивувало навіть не стільки його запитання, скільки сам факт, що Геннадій Комов зволив поцікавитись, як я гайную час. У мене до Геннадія Комова ставлення доволі складне. Я його недолюблюю.

— Тобто ходите ви куди-небудь? На болото, наприклад, або до сопок…

Ненавиджу цю манеру, коли з людиною розмовляють, а самі дивляться куди завгодно, тільки не на неї. Причому самі в теплій досі з капюшоном, а людина у спортивному костюмчику на голе тіло. Та при всьому при цьому Геннадій Комов є Геннадій Комов, і я, обхопивши руками плечі і пританцьовуючи на місці, відповів:

— Ні. В мене й так часу обмаль. Не до прогулянок.

Тут він нарешті зволив помітити, що я замерзаю, і ввічливо вказав мені гілочкою на люк, сказавши: «Прошу вас. Холодно.» Але в кесоні він зупинив мене знову.

— А роботи від будмайданчика віддаляються?

— Роботи? — Я ніяк не міг зрозуміти, до чого він хилить. — Ні. Навіщо?

— Ну, я не знаю… Наприклад, по будівельні матеріали.

Він акуратно притулив свою гілочку до стіни й почав розстібати доху. Я почав сердитись. Якщо він якось пронюхав про неполадки в моїй будівельній системі, то, по-перше, це не його діло, а по-друге, міг би сказати про це прямо. Що це за допит, чорт забирай…

— Будівельним матеріалом для кіберсистеми даного типу, — якомога сухіше сказав я, — є той матеріал, який у кіберсистеми під ногами. В даному випадку — пісок.

— І каміння, — додав він недбало, вішаючи доху на гачок.

Цим він мені допік. Це була стовідсотково не його справа, і я з викликом озвався:

— Так! Якщо трапляється, то і каміння.

Він вперше глянув мені у вічі.

— Боюся, що ви неправильно мене зрозуміли, Попов, — з несподіваною м’якістю промовив він. — Я не збираюся втручатися у вашу роботу. Просто в мене виникли деякі нерозуміння, і я звернувся до вас, оскільки ви — єдина людина, яка у змозі, щось пояснити.

Ну що ж, коли зі мною по-доброму, тоді і я по-доброму.